Притчі

Притча: Про любов в подружжі

На краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука говорить Любові:
– Закладемося, що я їх розлучу?
Любов відповідає:
– Стривай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш, – і тоді побачимо, чи зможеш їх розлучити.
Розлука погодилася.
Любов підійшла до молодої пари, доторкнулася до них, заглянула в їхні очі і побачила, як між ними пробігла іскра… Після того відійшла і каже:
– Тепер твоя черга.
Розлука відповіла:
– Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їхні серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше.
Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Вона сподівалася, що любов вже минула і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їхні очі, вона побачила Подяку. Тоді вона повернулась і сказала:
– Я прийду до них пізніше.
Минув час, Розлука знову з’явилася до них – у будинку галасували діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер вона точно зможе їх розлучити, бо ж за цей час і Любов, і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їхніх сердець. Але, заглянувши в їхні очі, вона побачила Повагу і Розуміння.

Більше про кохання:

– Я загляну пізніше, – сказала Розлука.
Минув час. Знову прийшла в їхній дім Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула в їхні очі й розчаровано зітхнула: вона побачила в них
Довіру.
– Я прийду пізніше, — сказала Розлука і вийшла.
Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка.
Розлука дивиться і думає про себе:
– Ну от, схоже, мій час настав. Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла старенька на цвинтар і сіла біля могили. Це була могила її чоловіка.
– Схоже, я запізнилася, — подумала Розлука, — час зробив за мене мою роботу.
І Розлука заглянула в заплакані очі старенької. А в них вона побачила
Пам’ять — Пам’ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру …
Від щирого серця бажаю і вам, щоб у вашім серці жила Пам’ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру …
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

2 Коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button