Актуальне

Інфантилізація віруючих

Однією з проблем сучасної християнської спільноти є інфантилізація віруючих людей, нездатних глибоко вивчати Біблію, ставити зрілі питання богослов’я, місії, сили Євангелія, яка змінює, свого найвищого покликання в сучасному, зламаному гріхом світі.

Інфантильність – це, свого роду, нездатність (як нерозвинена якість) приймати зрілі рішення, прояв самоцентрованої наївності, де головним оцінним критерієм є те, наскільки хтось інший задовольняє саме мої потреби, бажання та очікування.

Інфантильність у християнському товаристві також виявиться втечею від розв’язання проблем духовних, соціальних, місійних, співпраці, партнерства. Відповідальність здебільшого перекладається на постать «духовного батька», який має про все подбати в помісній громаді або в іншій організаційній формі існування християнської спільноти.

Також інфантилізація виявляється в тому, що людина очікує від помісної церкви, що саме вона повинна містичним чином подбати про її духовні потреби. Але помісна громада може подбати про потреби іншого рівно настільки, наскільки кожен з них може самостійно дбати про задоволення своїх духовних потреб у стосунках з Богом, через діалог з Ним через молитву і вплив Його одкровення на наше особисте життя.

«Бо, судячи з часу, вам належало бути вчителями; але вас знову треба вчити першим початкам слова Божого, і вам потрібне молоко, а не тверда їжа» (Євреїв 5:12).

І останнє спостереження, чим вищий рівень інфантилізму у християнської громади, тим менше вона живе питаннями місії Бога, і все більше сфокусована на питаннях задоволення саме своїх потреб, очікувань, розчарувань тощо.

Ми настільки захоплюємося питанням «Що мені ще належить у християнській громаді?», що забуваємо про інше важливе питання: «Чим я можу допомогти, навіть якщо це може бути всього годину на тиждень?»…

Я думаю, що чим сильніший християнський лідер, чим більше у нього повноважень (без відповідної підзвітності), чим більше ми покладаємо на сильного духовно-політичного лідера надію як на головну фігуру духовного отця для задоволення потреб помісної громади або будь-якої християнської організації, тим більше інфантилізим завойовує душі та уми християнської спільноти. Тим менше ми беремо участь у перетворюючій місії Бога і Його вищому покликанні людини…

Читайте також:

Також хочу нагадати, що феномен християнської спільноти та феномен Церкви – дві, які іноді перетинаються, реальності, що складаються з двох різних типів віруючих людей…

Джерело: facebook.com/taras.dyatlik

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тарас Дятлик

Пошукач кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова, голова правління ГО "Євангельська акредитаційна теологічна асоціація", член Міжнародної ради по євангельській богословській освіті (в рамках Всесвітнього євангельського альянсу), член Наглядової ради асоціації "Богослови без кордонів", регіональний директор United World Mission (Overseas Council) по Східній Європі та Центральній Азії в області розвитку богословських освітніх систем. Випускник Донецького християнського університету й Evangelische Theologische Faculteit (Лувен, Бельгія) за спеціалізацією богослов'я Нового Завіту.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button