Топ

У глухому куті розпачу

Життя – складна річ. Із цією тезою погодиться багато хто. Бо вона аргументована. Людина все частіше зустрічається з невиправданими надіями, мінливими перспективами, мізерними обіцянками і зухвалим обманом. Що і приводить багатьох до переконання: в житті більше проблем, аніж радощів.

Нереальні бажання

Ці твердження не нові, і звучать досить реалістично. Люди чекають кращого, але стикаються зі зрадою та невпевненістю. З облудними політиками та нахабними олігархами. З розлученими парами та покинутими дітьми. Виходить, чекаємо кращого, а отримуємо гірше…
Чому? Невже неможливо уникнути розпачу? Адже на перший погляд здається, що життя вирує, суспільство рухається, нам розповідають про науково-технічні досягнення. І в котрий раз всіх переконують, що завтра буде краще. Проте все частіше на питання: «Як життя?», знайомі відповідають: «Загалом, нормально», і чомусь у мінорі. Світ стомився від нестабільності, і це неминуче веде до розчарувань.
Де ж беруться розчарування? Чи можна цьому зарадити? Певен, що ніхто не хоче відчувати гіркоту життя. Саме тому, навіть потрапляючи у безвихідь, люди намагаються здаватися задоволеними та щасливими. І хоч це відверта неправда, ми граємо щасливих і впевнених. Але маска спадає, як тільки залишаєшся наодинці. Серце не обманиш.
Прагнення брати від життя якомога більше не дає омріяних результатів. «З розгону» не все виходить. І розпач стає невід’ємною частиною життєвого досвіду. Це справді глухий кут, в який заганяє себе ще вчора переконана у своєму успіху людина.
Розпачу сприяють нездійсненні, нереальні бажання, покладання на себе «сильного», а не на Бога Всемогутнього. Людина шукає без Бога, розраховує на себе, і тому результати її не задовольняють. Вона бачить лише «блакитні мрії» крізь «рожеві окуляри».

Відчуття зради

Свого часу Леонардо да Вінчі слушно зауважив: «Де вмирає надія, там панує пустота». А надія часто вмирає від того, що очікування були хибними від початку. Розлючена, а інколи і розтоптана, душа видає свою внутрішню неспроможність. Пусті очі «кричать» про духовні проблеми. Закінчилися дні очікувань та сподівань, і прийшли дні пустоти.
Подивіться, наскільки розчароване старше покоління. Вони будували «світле майбутнє». Їм обіцяли райське життя. Але рай не вдалося збудувати. Сьогодні їхні вожді розвінчані, ідеї виявилися міфами, а те, що майоріло неподалік, виявилося маревом. В результаті – обмануте, розчароване покоління. Ще років 20 тому вони сподівалися, вірили і чекали.
Та наразі вони не вірять вже нікому. Комунізм збудувати не вдалося, а життя потрачено на примару. Від пафосних докладів на з’їздах ЦК КПРС, полум’яних виступів на мітингах залишилося гнітюче відчуття зради.
Думаю, варто взяти урок із таких історій, бо жодна політична система не гарантує стабільності. Взагалі, ніщо у цьому світі не може бути гарантованим, якщо за ним не стоїть Господь. Він – Гарант стабільності. І якщо віра в Бога вважалася «опіумом для народу», то не дивно, що «ковалі свого щастя» лишилися ні з чим. З цього приводу мудрий Соломон зазначив: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, дарма сторожа пильнує!» (Пс.127). Все перетвориться у «ловіння вітру», якщо люди забувають про Бога. Це і є основна відповідь на питання «чому у наше життя приходять розчарування».
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно близько мільйона людей зводять рахунки з життям. В Україні це близько 12 тисяч суїцидів щорічно. Кожні 40 секунд хтось із мешканців Землі накладає на себе руки. Чому така жорстока реальність?
Виявляється, гіркота розпачу іноді сильніша за бажання жити. Жорстоко обмануті, люди йдуть на радикальні міри. А число невдалих суїцидів у світі сягає 10-12 мільйонів щорічно. Отже, ми живемо серед розчарованого поклоніння. Багато людей ідуть дорогами, які рано чи пізно ведуть у безвихідь.
Візьмімо іншу проблему, яка доводить людей до депресій і розпачу: втрата здоров’я. І це не від важкої праці, а від бажання, як кажуть, зловити «кайф». За солодке життя приходиться дорого платити. В нашому суспільстві, на жаль, ненормальне стає нормою. Для чоловіка нормально мати коханку, а жінка без вагань заводить службовий роман.
«Це нормально», переконують нас, бо «так живуть усі». Але нащо тоді дивуватися, що пацієнтами венеричних диспансерів стає все більше молоді? Або тому, що за темпами зростання ВІЛ Україна займає перше місце в Європі? Спотворення Божих заповідей і принципів рано чи пізно призводить до зубожіння, руйнації та духовного банкрутства.
Офіційно в Україні кожен другий шлюб закінчується розлученням. Уявіть, яка це армія самотніх жінок і безпритульних дітей… Як наслідок, сльози і горе замінюють мрії про щасливу сім’ю та коханого чоловіка. Це загострює проблему розпачу, бо навіть найближчі та найрідніші – ненадійні. Вірити нікому не можна, ніхто не гарантує стабільності.

Як не розчаруватися?

«Не буду вірити людям» – кредо розчарованих. Всіх підозрюєш, віддаляєшся, а серце стискається від болю. Про це Біблія каже: «Пригноблений дух сушить кості» (Пр. Сл. 17:22). Чекаєш любові, а зустрічаєш зраду; мріяв про щирість, а знайшов лицемірство… Лікарі доводять, що наступні 10 років світове суспільство потерпатиме від депресій і розчарувань. Коріння проблеми в хибних цінностях і небажанні зважати на вічне.
Висновок досить простий: нехтування Божими заповідями веде до деградації – духовної, душевної та фізичної. Тоді людина, «гомо сапієнс» (істота розумна), починає переживати етап руйнації, перетворення в істоту, яка багато чекає від інших, але не здатна взяти відповідальність навіть за своє особисте життя.
Виникає питання: як же не розчаруватися? Насправді задумки Автора нашого життя «на добро, щоб дати нам майбутнє та надію» (Єр. 29:11).
Необхідно знати декілька важливих істин, які направляють до вірних орієнтирів. Спочатку маємо визнати, що абсолютним гарантом повноцінного життя є тільки Бог. Біблія говорить: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни…» (Як. 1:17).
Незмінним залишається тільки Бог. І тільки Він може дати правдиву перспективу для життя. Це означає, що Господь направляє мою дорогу, опікує та охороняє: «…не бійся, бо Я з тобою, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі допоможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю», – запевняє Він (Іс. 41:10).
Творець Всесвіту настільки любить нас, Своє творіння, що говорить: якщо і мати забуде дитя своє, то «Я не забуду тебе…» (Іс. 49:15). Життя з Богом позбавляє нас розпачу. Бо навіть коли «ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе!» (2 Тим. 2:13). Він лікує від депресії і повертає на дорогу правди тих, хто зайшов у глухий кут.
Взамін тривоги Бог дає впевненість не тільки в завтрашньому дні, але й у житті після смерті. «Хто вірує в Мене, життя вічне той має» (Ів. 6:47). Тому віруюча людина не здогадується, не сподівається, а твердо вірує, і це позбавляє її від страху і розпачу. Життя наповнюється змістом!

Надія на Бога

Віруючи в Бога, ми по-іншому ставимося до людей, бо знаємо, що надіятися на себе, або на інших більше, ніж на Бога – це гріх. Це та велика помилка, яка призводить до катастроф. Маємо любити людей і довіряти їм, але опорою життя залишається Бог. Це єдиний правильний вибір, який дає впевненість та сміливість перед будь-якими викликами долі.
Дорогий друже, у світі втрачених орієнтирів, підозр і недовіри, життя багатьох опинилося в глухому куті. Можливо, серед них і ти? І разом із іншими чекаєш кращого, шукаєш вірності, сподіваєшся на «щасливий випадок»?
Життя минає, а переміни приносять тільки сльози. Таке життя не є Божим задумом щодо тебе. Він готовий взяти твої проблеми і розв’язати життєві вузли. Тільки Ісус Христос може дати тобі те, чого так потребує твоя душа. Його слово звучить до тебе: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я вас заспокою… » (Мт. 11:28).
Економічні системи, політичні партії, загальносуспільні настрої не гарантують впевненості і процвітання. Сучасна людина занадто стривожена, щоби бути задоволеною. Наше суспільство духовно хворе, кожен день несе нові розчарування. Але людина в пошуках перспектив продовжує шукати щастя там, де його нема. Вона вперто продовжує жити без Бога. Як результат отримує самотність, нещасливу родину, непевну країну і загалом стомлений світ.
Більше про те як долати розчарування:

Тільки з Богом не розчаруєшся. І тоді не важливо, що відбувається навколо, ми переконані – Господь наше уповання. Хай життя наповнюється змістом та впевненістю в Ньому. І хай Бог буде вашою опорою і Гарантом стабільності. Божих вам благословень!

Валерій Антонюк

 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button