Блог Себастьяна Тегзи

Церква за столом

Ранню Церкву можна без перебільшення назвати церквою за столом. Основним її зібранням було спільне застілля. Кожного першого дня тижня ввечері після роботи всі християнські громади збиралася для того, щоб разом їсти. Спочатку вони благословляли чашу з вином, потім ламали хліб і відтак разом вечеряли. І так було кожного разу. Не просто з нагоди якихось окремих урочистостей, а регулярно, кожної неділі. Ну а після вечері відбувалось духовне спілкування. На столі залишалось вино, розведене водою, яке пили всі учасники зібрання. Під час оцього симпозію зачитувались тексти зі Святого Письма, лунали молитви, звучали пісні в індивідуальному виконанні, кожен учасник міг звернутися до присутніх зі словом, а йому відповідно кожен міг поставити зустрічне запитання чи зробити доповнення.

Це й було церковне богослужіння, це й була літургія. Вона була не синагогальна, не кафедральна, а застільна. Тільки беручи до уваги цей факт, можна адекватно зрозуміти настанови святого Павла в його посланнях до перших громад. В них апостол звертається до всієї церковної спільноти, а не тільки окремо до її керівників. Неможливо не помітити, що для нього громада є справжнім суб’єктом церковного життя, а не просто паствою, яку кудись ведуть священнослужителі.

Хтось скаже, що це були просто перші роки романтики, а потім все стало, як і повинно бути в нормальній релігійній спільноті: храм, дім молитви, лавки, кафедра, вівтар, духовенство і т. д. і т. п. Але ні, застільна форма літургії існувала в церкві не кілька років, а кілька століть. І тільки в четвертому столітті кафедральна форма остаточно витіснила первісну застільну форму церковних зібрань. Повторюсь, без належного врахування цього факту неможливо правильно зрозуміти апостольські послання, які містяться в Новому Завіті. Ми бачимо в них поліцентричну модель церкви. Віруючі сходились для того, щоб напоумляти один одного, а не послухати когось одного. Цією фразою – один одного – пронизані всі апостольські послання. І це не просто високомовні слова. За ними стоїть реальна практика. Під час застільного зібрання всі учасники були залучені, всі брали участь. Кожен міг проявити і реалізувати свій дар. Роль зібрання полягала не в тому, щоб тільки казати «Амінь» на слова священника, але щоб реально напоумляти один одного.

Застільна літургія сприймалась громадою, як передсмак есхатологічного бенкету в Божому Царстві. Вона називалась Господньою вечерею, тому що сам воскреслий Господь був присутній на ній в силі і різноманітних проявах Святого Духа. Для зібраних на цьому спільному застіллі Царство вже прийшло. Вони скуштували його силу. Але ще очікували його остаточної появи. Саме тому на цих зібраннях часто звучали вигуки: «Мараната!», себто «Гряди, Господи!» Атмосфера була камерною, братерською, харизматичною.

Внаслідок кількісного росту та стрімкого поширення християнства відбувався плавний перехід від застільного формату зібрань до кафедрального. Спочатку трапезу перенесли на ранок, а потім її зробили символічною. Згодом перейшли з трапезної кімнати в житловому домі у спеціальний дім молитви. Поставили вівтар, лавки, зробили спеціальне сидіння для духовенства, призначили священство і показали мирянам на їхнє місце в церкві. Все це відбувалось в рамках процесу інтеграції християнства в життя імперії. Коли церква ставала вселенським інститутом.

Пишучи ці рядки, я не маю на меті закли́кати до якихось радикальних літургійних реформ чи пробудити ностальгію за минулим. Адже, на мій погляд, уникнути такого розвитку подій, як сталося в історії, було, напевно, неможливо. Сталося так, як сталося. Моя ціль в іншому. Застерегти від того, щоб теперішню форму церковних зібрань робити догмою, наївно вважаючи її найбільш біблійною. А також спонукати всіх при будь-якій формі шукати можливостей для реалізації та втілення в життя поліцентричної моделі церкви, коли всі збираються, щоб напоумляти один одного, а не слухати когось дуже розумного одного.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Себастьян Тегза

Народився 1981-го року на Закарпатті. Одружений. Батько трьох дітей. Бакалавр соціології та богослів'я. В минулому священнослужитель Греко-Католицької Церкви. Сьогодні член Євангельської Церкви Святої Трійці в м. Хуст. Початкуючий письменник.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button