Є люди, які вивчали англійську мову в школі й знають її граматику краще, ніж будь-який пересічний англієць, але розмовляти англійською вони, на жаль, не вміють. (Хто є родом із СРСР, знає про що йдеться.) Це є хороша притча про християнське учнівство.
Є віруючі, які вивчали християнське богослов’я в книгах і знають його тонкощі аж до найменших деталей, але жити християнським життям вони, на жаль, не вміють. Ба більше, са́ме занурення в доктрини служить для них часто способом приховати провали в практичному житті. Як висловився один мій друг: «Вони пробують розумом і теологією здобути впевненість, а вона від простої віри».
Найбільший драматизм у цьому всьому в тім, що борючись, так би мовити, «за Євангеліє», вони насправді боряться не за саме Євангеліє, а лише за його правильне формулювання, тимчасом як радості спасіння та Ісусової любові в серці в них немає. Тому, що християнство насправді – це не схоластика, а слідування; не доктринерство, а учнівство! В Новому Завіті немає теорії, яка була б окремою від практики; вчення у ньому завжди викладається в дорозі. Не випадково Доро́га є однією з найдавніших назв християнства. Адже, за влучним висловом Ентоні де Мелло, «знати по-справжньому – це значить змінюватись під впливом цього знання».
