Притчі

Совість

Принесли до нас у «Стіл знахідок» совість. Втратив її хтось. У черзі. Поклали ми її на полицю. Все за інструкцією. Тільки от мучити нас щось стало.

Раніше, бувало, нагрубиш клієнту або обслужиш погано — хоч би що. А тепер мучить. Совість невсипуща! І, головне, не бере її ніхто. Парасольки запитують, взуття запитують, а совість – ні. Схудли ми. Бліді ходимо.

Зібрав нас начальник:

— З совістю треба щось робити, товариші. Тож далі працювати неможливо. Ніхто її не питає, списати її не можемо, а працювати треба. Доведеться комусь із нас забирати.

— А кому? — Запитуємо.

— Хто потребує, хай той і забирає. У кого, товариші, совісті немає?

— Просимо не ображати! У всіх є.

— Зрозумійте мене правильно, — каже начальник, — я ж на користь справи.

— Все одно є.

— Може, комусь із рідних?

— Чужого не треба. Своїм обійдемося.

— Тоді,— каже,— пропонуйте самі.

Змовкли. Розуму не прикладемо, куди її подіти.

— Подарувати її, може? — Запитуємо.

— Чого ж її дарувати, коли всі мають. Друга навіщо? Це ж не сорочка!

Сидимо, думаємо. Раптом Сойка підводиться.

— Тут, — каже, — біля нашого віконця товариш один татуйований тиняється. Усе дивиться, що лежить погано. Може, йому підкласти?

— Чому ж, — відповідаємо, — спробуй. Завтра й підклади.

Підклав Сойка. Дивимося, татуйований підходить.

— Ти що, — каже, — мені підкладаєш? Ти що, за ідіота мене маєш? Без роботи хочеш лишити? Ти знаєш, — каже, — що вона протипоказана моїй роботі! Ну, постривай, зустрінешся мені в темному кутку. Я тебе…

Сказав і зник.

Зовсім у нас руки опустилися. Тоді начальник каже мені:

— Слухай, Павло Олександрович. Захопив би ти її, та дорогою викинув якомога далі.

— Це можна, — відказую. — Я її з електрички, га?

— Давай. Тільки якомога далі.

Я викинув її. Вранці всі полегшення відчули. Працюється легко, спокійно, пащекуємо направо і наліво. І жодних докорів — світло на душі. Раптом пакунок приносять. Знайшли, кажуть, у кущах. Розгортаємо: совість! Та сама.

Тут начальник і каже:

— Ось що, хлопці. Бачу, нікуди від неї не подітися. Доведеться собі забирати. На користь роботи.

І забрав.

Ну, ми почали вітати одне одного. Радіти. А даремно. Назавтра нас усіх звільнили. За хамство. А все начальник. Совість, бачите, його заїла. Безсовісна людина!

Джерело: lio.ru

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button