Блог Себастьяна Тегзи

Що таке християнство?

Відповідь на запитання «що таке християнство?», дуже проста. Це воскресіння Розп’ятого! Інакше кажучи, це надія серед кризи. Це світло в кінці тунелю. Це про те, що благодать перевершує гріх, а останнє слово не за смертю. Так, саме на це претендує християнство − на таку зухвалу й претензійну надію. І тільки прийняття такої радикальної надії робить людину християнином.

Може це наївно? Може це самонавіювання? Може це видавання бажаного за дійсне? Може це несерйозно? Може це казочка для дітей і доросла мисляча людина не повинна дурити себе і знайти в собі все-таки відвагу прийняти всю беззмістовність та цинічність нашого існування, без необхідності вдаватись до ілюзорних надій? Можливо… Але одне можна сказати точно − християнство саме про це − про надію воскресіння. Реального, тілесного, справжнього воскресіння.

Ось чому бути віруючим, бути християнином, означає бути трохи дурним, безумним, мати смішний вигляд в очах інших. І цього виклику уникнути неможливо. Ось чому віра − це завжди добровільний вибір і водночас дар благодаті. Тому, що для самої людини − це очевидне безумство, щось нечуване, неймовірне. І потрібне особливе осяяння, щоб побачити надію серед мороку за горизонтом видимого. А з іншого боку це може бути тільки особистим вибором, тому що віра − це ризик, а не примус. Сліпа віра негідна людини. Тільки добровільна й невимушена віра не принижує людську гідність, а є її вираженням.

Виклик тут неабиякий. На двох стільцях годі всидіти. Якщо людина не готова наважитись на надію воскресіння, вона повинна чесно визнати, що немає віри й не називатись християнином. Безумовно, в християнстві є місце для апофатики, сумнівів, «ночі віри» та суперечок із Богом, але воно абсолютно несумісне з невір’ям. Не можна бути атеїстом і християнином водночас. А вірити, як не крути, − це завжди бути дещо божевільним в очах цього світу. Інакше чим відрізнятиметься віра від філософувань атеїста?

І найважливіше в цьому всьому є те, що християнська надія не символічна. Це не проєкція бажаного, не міфологізація, не витворення відсутнього смислу, який начебто нам потрібно вигадати, щоб якось жити в цьому світі. Ні, вона існує об’єктивно. І саме так вона мислить себе в християнстві. Саме тому апостол Павло без жодних вагань цілком однозначно запевняє, що «надія не осоромить» (Рим. 5:5), хоч як би з неї глузували інші. Отже, надія − це щось надзвичайно певне і водночас дуже божевільне. І без неї немає християнства.

«(Почувши про воскресіння мертвих), деякі [атеняни в Ареопазі] почали реготатись [зі слів Павла], а деякі казали: «Про це послухаємо тебе іншим разом» (Дії.17:32).

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Схожі статті

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Себастьян Тегза

Народився 1981-го року на Закарпатті. Одружений. Батько трьох дітей. Бакалавр соціології та богослів'я. В минулому священнослужитель Греко-Католицької Церкви. Сьогодні член Євангельської Церкви Святої Трійці в м. Хуст. Початкуючий письменник.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!