«Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені», − каже Ісус, маючи на увазі, що Бог серйозно ставиться до нашого горя.
У Старому Завіті мало говориться про втіху. В цьому відношенні можна по праву сказати, що Соломон розуміється на цьому.
«Одна доля чекає людей і тварин: вмирають і ті і інші, і подих у тих і інших один, і нічим людина не краще тварин, бо все − пусте. Все йде туди ж: з пилу земного все стало і все повертається в пил». Або згадаємо Давида, який нібито нарікає на Бога: якщо я зійду в могилу, хто буде тоді славити Тебе? Хіба прах, буде славословити імені Твоєму?
Похмуро там. Але продаю, за що сам взяв.
Ні-ні. Я не кажу про те, що в писаннях юдеїв взагалі немає ніякої надії. Вона там є. Але це саме надія, ніж тверда обіцянка, яка повною мірою відкривається нам на сторінках Писання. Старий Завіт не розкриває толком сенсу страждань. Навіть книга Йова зупиняється на цій старій і мудрій думці: Його шляхи – це не наші шляхи. Адже сам Йов, на відміну від нас, читачів, так і не зрозумів що до чого.
Читайте також:
Однак у Своїй Нагірній проповіді Ісус говорить, що наша печаль і сльози важливі для Бога. Блаженні ви, тому що одного разу ви будете потішені. Ким? Бог втішить вас. Ваші вологі очі Бог сприймає з усією серйозністю. «І зітре Він з очей ваших кожну сльозу, і смерті більше не буде», − шепоче з закритими очима Іван, дивлячись у синє небо.
Джерело: facebook.com/schloenkin
