Блог Себастьяна Тегзи

Протестанти?

Середньовічна церковна традиція звела покаяння до окремого релігійного акту − таїнства покаяння, сповіді. Покаятись у такому разі означає виконати певний чин, вчинити акт покути, посповідатись.
Лютер захотів подискутувати про це. Він висунув 95 тез для обговорення, що було звичною практикою того часу. І перша його теза звучала так: «Ісус Христос, кажучи “Покайтеся!”, хотів, щоб усе життя віруючих було покаянням». І це абсолютно правильно, адже слова Ісуса в оригінальному тексті звучать так: «Кайтеся і віруйте!».

Але ми не дуже любимо ходити простими Божими шляхами. І створюємо свої власні шляхи. Свої теорії. Свої практики. І «молитва покаяння» є однією з таких. Ми критикуємо католиків за таїнство покаяння, а самі створюємо нове таїнство − «молитву покаяння». І робимо його маркером, за яким визначаємо людей: ті, що покаялись і ті, що не покаялись. І з впевненими протестантськими мінами святкуємо День Реформації, коли Лютер оприлюднив свої тези про покаяння, перша з яких гласить: «Ісус Христос, кажучи “Покайтеся!”, хотів, щоб усе життя віруючих було покаянням».

Гаразд, але ж повинен бути якийсь водорозділ, якийсь маркер, нехай навіть доволі умовний, який би визначав, хто де є? Очевидно! І такий маркер в Новому Завіті є. Тільки це не таїнство покаяння і не молитва покаяння, а хрещення. Так, саме хрещення. Воно задумувалось як видима форма навернення, відродження та учнівства, себто вступу на шлях слідування за Христом. Це – початок, це – маркер, це – парадигма християнського життя, його матриця, якщо хочете. Смерть і воскресіння з Христом. Союз із Ним. Одягнення в Нього.

Те, що в серці – це невловиме для нас. Нам залишається сповідання віри, яке людина складає в акті хрещення. Тому геть зайвими, непотрібними й некорисними є розмови про те, хто є відроджений, а хто ні. А також постійні саморефлексії − чи я сам відроджений чи ні. І не тільки непотрібними, але й смішними, наївними та абсурдними.

Новий Завіт вчить нас ставити інше питання, більш предметне та об’єктивне: чи слідую я за Христом, чи слухняний я Йому, чи шукаю я найбільше Царства Божого і праведності його, чи люблю я Бога понад усе і ближнього як самого себе? Хтось можливо скаже: так це ж те саме, що й питання про відродження. Авжеж! Однак, треба також визнати, що питання відродження ми надто сакралізували і воно набуло якихось невластивих смислів. Тому все ж, я переконаний, що краще ставити питання нестандартним для нас способом. Тим паче якщо такий спосіб пропонує нам Новий Завіт.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Схожі статті

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Себастьян Тегза

Народився 1981-го року на Закарпатті. Одружений. Батько трьох дітей. Бакалавр соціології та богослів'я. В минулому священнослужитель Греко-Католицької Церкви. Сьогодні член Євангельської Церкви Святої Трійці в м. Хуст. Початкуючий письменник.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button