Проза

Пришестя

Шум і метушня в селі почалися раніше, ніж зазвичай. Коли ніч уступила місце світанку, люди були вже на вулицях. Продавці займали місця на кутках найжвавіших вулиць. А власники магазинчиків відчиняли двері. Діти прокинулися від збудженого гавкоту вуличних собак і жалібних криків ослів, які тягнули візки.
Власник маленького готелю прокинувся раніше за всіх. Весь готель був забитий, всі місця – зайняті. Використовувалися всі матраци і ковдри. Скоро відвідувачі оживляться і буде дуже багато роботи.
Розмови, які могли проходити між власником готелю і його сім’єю за сніданком, пробуджують уяву. Чи пригадав хто-небудь про приїзд однієї молодої пари? Чи запитали про їхнє благополуччя? Чи сказав хто про вагітність цієї дівчини, яка сиділа на ослі? Можливо. Але, у кращому випадку, про це просто пригадали, без всякого обговорення. Було не до них. Вони були всього лише однією з тих сімей, яким в цю ніч було відмовлено в притулку. Та у кого був час говорити про них, коли у повітрі висіло таке збудження? Кесар Август підписав указ про проведення перепису, зробив велику послугу Віфлеєму. Хто згадає, коли ще так пожвавилася торгівля у цьому селі? Ні, напевно, ніхто не пригадав про приїзд цієї пари і не думав про стан дівчини. Усі були дуже зайняті.
Настав день. Пора було подумати про хліб насущний. Потрібно було братися за домашні справи. Потрібно було зробити дуже багато, щоб уявити собі, що сталося неможливе.

Бог увійшов у світ немовлям

І, все ж, якби довелося комусь опинитися в тому хліві на окраїні Віфлеєму тим ранком, таку б незвичну сцену міг би побачити! У тому хліві був такий же запах, як і у всіх інших. У повітрі – смерділо від сечі і гною. Тверда і жорстка підлога. Розкидана солома. Стеля, поснована павутинням. На підлозі шурхотять миші.
Неможливо знайти нижчого місця для народження
З одного боку мовчки сидять пастухи: можливо, вони збентежені, можливо, зворушені, але точно спантеличені. Їхня нічна сторожа була раптово перервана вибухом світла з небес і ангельською симфонією. Бог приходить до тих, у кого є час Його вислухати. Отож, в цю безхмарну ніч Він прийшов до звичайних пастухів.
Поруч з молодою мамою сидить втомлений батько. Він дрімає. Він навіть не може пригадати, коли в останній раз йому довелося посидіти. І тепер, коли хвилювання вляглося, коли Марія з Немовлям заспокоїлися, він прихилився до стіни хліва і повіки його налилися свинцем. Ще не все вмістилося в голові. Загадковість події спантеличує. Але немає сил шукати відповіді на всі запитання. Важливо, що у Немовляти все добре і Марія в безпеці. Засинаючи, він пригадує ім’я, яке назвав йому ангел – Ісус: «Ми назвемо Його Ісус».
Марія не спить. Лише поглянь на неї: яка вона молоденька! Її голова відпочиває на м’якій шкірі сідла Йосипа. Чудо пригамувало біль. Вона вдивляється в обличчя Дитини. Її сина. Її Господа. Його Величності. Ця дівчина у смердючому хліві, майже підліток, як ніхто інший розуміє, що зараз робить Бог. Вона не може відвести від Нього очей. Якимось чином Марія знає, що тримає на руках Бога. Ось він. Вона пам’ятає слова ангела: «І царству Його не буде кінця».
Він нічим не нагадує Царя. У Нього синьо-червонувате лице. Його плач, хоч і голосний і здоровий, все ж – пронизливий плач безпомічної дитини. І Він в усьому залежить від Марії.

Більше про Немовля – Христа:

Велич серед всього земного. Святість серед гною і поту. Божественність увійшла у світ на підлозі хліва через утробу дівчини-підлітка у присутності теслі. Вона торкається до обличчя Немовляти-Бога.

Яким довгим був Твій шлях!

Це Немовля бачило увесь Всесвіт. Ці пелюшки, які зігрівали Його, були обривками вічності. Залишивши Свій золотий тронний зал, Він надав перевагу брудній підлозі овечої отари. Поклоніння ангелів замінили звичайні прості пастухи.
Тим часом містечко гуде. Продавці не знають, що Бог прийшов на Землю. Власник готелю ніколи б не повірив би, що це Його він відіслав нещодавно в холоднечу ночі. А люди висміяли би будь-кого, хто сказав би їм, що Месія лежить на руках дівчини на околиці Віфлеєму. Всі були дуже зайняті, щоб думати про це.
Всі пропустили пришестя Його Величності тієї ночі, пропустили його не через злий умисел; ні, пропустили це через те, що не дивились.
Мало що змінилося за дві тисячі років, чи не так?

Макс Лукадо

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button