Моє минуле, як туман,
Що ліг на трави і розтанув.
Я в нім блукав – то був обман,
А так хотілось без обману.
Мені казали: є любов,
На серці маю лиш відбиток,
ЇЇ шукав і не знайшов,
А так хотілося любити.
Шукав добра, а бачив зло,
Що наповняло душу часто,
Гадав, в житті не повезло,
А так хотілось мені щастя.
І лиш тепер, з вершини літ,
Гріха зрікаючись свойого,
Збагнув, що люди на землі
Стають нещасними без Бога.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
