Ну і сніг! Замітає стежки.
Буде пух в набивні подушки,
Буде сон із небес малюку
(Красне літечко в ньому: ку-ку!).
В мене, люба, на лівій брові
Ходить ніч, як туман по траві,
А на правій – дзвінкі бубенці.
Не збуди, а погрійсь на щоці!
Розколовся ось день, як горіх.
Де ж ті зерна солодких утіх?
Тільки сніг – на пошерхлі вуста.
Завелика на двох самота.
Що ж, давай, перемовчим її –
Защебечуть тоді солов’ї,
Відлетить біле пір’я від нас,
Бо зимі ще не час,
Бо зимі ще не час…
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
