Що потрібно для того, аби бути справжнім християнином? Служити Богові, виконати якусь повинність, вести праведне життя, притримуватися певних правил? Що би ми не захотіли дати Богові, цього буде не достатньо для того, аби бути християнином. Бо Він чекає саму людину.
Звичайно, перш за все, щоби стати християнином, потрібно «народитися згори», – це те, про що говорив Христос Никодиму.
Після народження згори людина вже націлена не на досягнення праведного життя і виконання правил, а на виявлення життя, на постійний зв’язок з Ним. І тоді, як природний наслідок, з’являється праведне життя. Коли віруючий обмежується виконанням обрядів, то намагається жити максимально правильно, але його зусилля, якими би великими вони не були, не можуть зробити його справжнім християнином. І чим більше людина намагається виконати всі правила, тим важче їй це зробити. Як результат, такого християнина наздоганяє розчарування, тому взамін того, що він робить (віддає свій час на відвідування церкви; прикладає зусилля, виконує традиції; живе моральним життям, відмовляючись від усього того, що не відповідає критеріям моральності), він не отримає нічого, навіть очікуваної допомоги у виконанні правил. Інколи трапляється ще складніша ситуація – коли людина усвідомлює, що справжнє християнство не інструкція і не тільки обряд, та вона не може навчитися любити, навіть якщо хоче цього. І не тому, що Господь не дає людині бажане, а тому, що людина не здібна прийняти Його дар.
Більше про народження згори:
Обираючи дорогу виконання обрядів і схем, віруючий вибирає шлях одинокості. Неминуче концентруючись на собі, на своєму «я», він прагне досягнути певних висот і вдосконалюватися. Коли его є суб’єктом дії, і я все вирішую сам: що мені зробити для Господа, коли вділити Йому час, то я неминуче залишуся в точці замерзання. Схематичний раціональний погляд людини навряд чи може охопити всю її особистість, її спілкування з Богом, зв’язок з Ним, залучення у Його Життя. Хоча шлях навколо его тупиковий, той, хто обрав його, буде отримувати допомогу від Бога, бо має нове життя, і тому, що Господь милосердний. Такий підхід приводить до «християнства не по-справжньому» при тому, що людина щиро прагне до «християнства всерйоз».
Поняття християнства, безумовно, включає в себе питання етики і морального життя. Але християнство як життя у Христі більше всього цього, і воно є переходом від стану смертності людини в стан життя через спілкування, єдність і неспинний зв’язок з Господом. Бути християнином означає брати участь у житті Христовому і перш за все у спільності Трійці. Життя за любов’ю завжди передбачає щось більше, ніж ми можемо зробити за допомогою приписів, інструкцій і правил. Знаходячись у стосунках любові, ми про все це не роздумуємо. Коли в спілкування з Христом залучена вся особистість людини, вона не контролює недосконалим розумом межі такого спілкування.
Між поняттями «бути втягнутим у християнство» і «бути християнином» є різниця. У першому випадку людина залишається в рамках обмеженої раціональності і виконання правил етики, морального життя, у другому – вона переходить на рівень онтології, коли її особистість, раціональність, здібність розуміти преображаються Господом, розширюються і збагачуються. Цей рівень навіть важко назвати новою ланкою духовного зросту, бо ми говоримо про принципово інший стан. Життя не буває багато чи мало, воно просто є.
Що відбувається, коли людина стає справжнім християнином? Христос звільняє її від смерті, і, як наслідок, вона здобуває життя. Людина віддає Богові всю себе, а Бог приймає її і вводить назад у життя, Своїм Диханням відновлюючи її природу. І християнин постає перед Ним неспотвореним і живим, здатним стверджуватися, укорінюватися в житті Христовому. Христос – саме життя, без Нього ми, як і у час Старого Завіту, виконуємо інструкції, які пройшли крізь наші недосконалі розум та волю і після цього зв’язують нас.
Часто прірва між Богом і людиною бачиться лише з допомогою етики і психології, як і спілкування між Творцем і творінням розумілось і розуміється лише як покора Божим заповідям. Але, коли ми не любимо, це означає, що ми тільки навчені християнству і в нас може бути лише християнство не по-справжньому. Адже якщо все те, що ми знаємо, не торкається всієї глибини нашого єства, тоді розум намагається контролювати всі процеси, обираючи обмежений шлях, бо не знає всього, що знає Господь про нас і про цей світ. З цієї причини проблематична імперативна етика, а етика, де показані життєві процеси, характери, відносини, Сама Особистість Христа, життєдайна.
Ісус дає нам не схему, інструкцію чи правила поведінки, Ісус нам дає Самого Себе і від нас хоче отримати не просто виконання обрядів, правил, не життя за схемою, а нас самих. Бути християнином всерйоз означає зміну самої суті людини, яка має стосунки з Христом, і вже наслідком цього буде її праведне життя. Бути християнином – значить проходити життєву дорогу разом із Христом.
Цікаво, що Іван, на відміну від інших євангелістів, не описує євхаристію, Таємну Вечерю, але детально розповідає про миття ніг. Можливо, євангеліст прагнув показати нам суть Вечері як взаємодії любові. В історичному контексті жертовна трапеза символізувала єдність з Божеством і союз між учасниками трапези, пов’язаними одним життям. Кров жертви у Старому Завіті означала життя, право розпоряджатися яким належало тільки Богу. Кров Ісуса Христа об’єднує нас у спілкуванні з Триєдиним Богом, де Господь віддає нам Себе і приймає нас. Сам Господь є Жертвою, Він об’єднує Церкву, віддаючи Себе, Своє тіло і кров, самого Себе. Життя завжди трактується як відносини, спілкування і участь, а не просто пізнання. Після гріхопадіння відбувся трагічний розлом з Богом. Синоніми «гріхопадіння» – «розділення», «розрив»: гріх увійшов у світ як ідолопоклонство, тобто як спілкування тільки зі створеним світом. Коли людина виконує лише обряди чи правила, не втягуючись в особисті стосунки з Богом, не віддаючи Йому себе, вона залишається на рівні спілкування тільки зі створеним світом. Для усвідомлення себе сином Бога, як єдина можливість, неминуче приходить християнство по-справжньому.
Ірина Апатова
