Для життя

Богу – так, церкві – ні

Минулого літа випало подорожувати з дамою років сорока. Оскільки переліт мав бути тривалим, то ми розговорились. У розмові виявилося, що я вірю в Бога. А для неї тема віри була не просто цікавою, але і важливою. Запитань у Вікторії було немало, і політ пройшов для нас непомітно. У якийсь момент розмови, говорячи про мусульман, вона вигукнула: «Чому вони не вірять так, як ми?…» і обережно додала: «Ну, або як ви…»

Мене вразило те, що Вікторія в існуванні Бога не сумнівалася, вона вірила в Нього, але всі відомі їй церкви відкидала. Вона жваво цікавилася питаннями віри, моїм життєвим досвідом – досвідом звичайної людини, але в той же час, на її погляд, не зовсім звичайної, бо я намагаюся підкорити свою волю Божій. Бог їй подобався, а церква – ні.

І тут виникає запитання: чому? Ісуса люди приймають. Він їм подобається. Господь усім допомагав, хворих зціляв, голодних годував, гордим докоряв, а тих, хто шукають, закликав, тобто Ісус брав безпосередню участь у житті людей, які Його оточували! Претензій до Нього не виникає. А ось до християн, людей, які носять Його ім’я, їх сьогодні немало.

Все частіше можна чути, що Європа, США і Україна стають постхристиянськими країнами. Деякі ідуть далі, стверджуючи, що Європа вже стала постхристиянською. Мені здається, що в цьому твердженні є доля правди, але воно не відображає справжнього стану речей. Ми з вами живемо скоріше в епоху постмодернізму, а не в епоху постхристиянства.

Світ переживає стрімкі зміни. Зміни відбуваються і в світоглядах людей. Наприклад те, що ще не так давно здавалось аморальним, і те, що Біблія називає гріхом, сьогодні проголошується інакшим. Все це впливає на суспільне сприйняття релігії загалом і християнства зокрема. З іншого боку, девальвація і спотворення практичного християнства і призводить до того, що сучасну людину перестає цікавити християнська церква.

Американський Центр досліджень Варна (Barna Group), порівнявши нехристиян з християнами за 152-а критеріями, виявив, що у поведінці цих груп відсутні будь-які відмінності! І якщо сьогодні зміст християнина в тому, щоби бути просто пересічною людиною і нести цю свою пересічність іншим людям, то таке християнство не потрібне світу!

Чим же ми сьогодні зайняті? Хочеться крикнути: ми, християни, продовжуємо діло Христове на землі – піклуємося про людей, підкріплюємо знесилених, докоряємо тим, хто грішить, але якщо забрати всю нашу внутрішньоцерковну суєту і зайнятість, символіку, таблички, звання, почесті, які стали невід’ємною частиною християнської системи, то чи залишиться що-небудь від нашого «християнства»? Все рідше за мішурою адміністративної церковної політики ми заледве розрізняємо справжню мету і призначення церкви, яка перш за все призначена для спасіння людей, приведення їх додому, до Христа.

Як же нам змінити цю ситуацію? В Євангелії ми знаходимо підказку: фарисеї і книжники – духовенство того часу – дорікають Ісусу за те, що Він «їсть і п’є з митниками і грішниками»! Їх би влаштувало, якби Ісус проводив час у спілкуванні з ними. На жаль! Він надав перевагу товариству Закхея, Вартимея, Марії Магдалини, рибалок – людей, які визнавали свою недосконалість. Спілкування з Ісусом повністю їх змінило.

Сутністю сучасного християнства має бути спілкування з тими, хто «має потребу в лікарі». Саме так охарактеризував Ісус людей, які далекі від Істини. При цьому християни покликані до спілкування, співчуття, милосердя, чесності, любові, вірності… Саме такими якостями спілкування з людьми, «які мають потребу в лікарі», перевіряється щирість нашого християнства.

Більше про християнство сьогодні:

Де сьогодні людям знайти однодумців, де б вони зустріли дружбу і відкритість, не дивлячись на різницю в життєвих установках? Нашим сучасникам потрібно не просто чути готові, завчені відповіді на свої запитання, а взяти участь у пошуку цих відповідей. Церкви, служителі, християни, віруючі – всі послідовники Христа сьогодні мають стати відкритими до людей, які ставлять «неправильні» запитання, взяти участь у їхньому житті. Тому християнство сьогодні має потребу в радикальних змінах, особливо в методах донесення Радісної Звістки тим, хто живе поруч з нами, нашим співвітчизникам.

Ми маємо навчитися бути друзями людям, які не поділяють наші переконання. Не сусідами, чи колегами лише, а саме друзями – в радості і горі. Тільки тоді наша віра буде видимою в наших вчинках і життя стане наповненим змістом, а наш приклад віри заслужить увагу людини, яка шукає. І ось тут почнеться діалог. І це будуть не жнива, а всього лиш початок сівби.

Фелікс Волошин

 
 
 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button