Царство Боже належить не ревним, а смиренним; не правильним, а зламаним; не строгим, а убогим. Це важливо розуміти. Адже релігійне навернення має свої підводні камені. Не все так просто з ним як видається на перший погляд. Часто трапляється, що людина, яка навертається від розпусти, починає дуже строго судити розпусників. Або навертаючись від алкогольної залежності, стає дуже нетерпимою до тих, хто вживає алкоголь. Або залишаючи світське життя, починає з осудом дивитися на світських людей. Або навертаючись із номінального православ’я чи католицизму в протестантизм, починає ненависно ставитись до католиків і православних.
Що тут скажеш? Це ще не є повноцінне євангельське навернення. Тому що формула навернення, яку пропонує Ісус виглядає так: вчора ти любив гріх, сьогодні любиш людей; вчора ти не цінував людей, сьогодні для тебе втратив цінність гріх; вчора ти любив речі, а людей використовував для своїх потреб, сьогодні ти любиш людей, а речі використовуєш для служіння людям (просто вражає, наскільки здорову побожність проповідував Ісус). Якщо після навернення немає любові до людей, до грішників, до тих, ким ти сам ще вчора був, євангельського навернення ще не відбулось.
Саме тому в багатьох віруючих людей справжнє глибинне навернення стається не після відмови від гріховного життя, а вже після того, як вони тривалий час пожили релігійним життям. І часто це «навернення після навернення» стається після якогось серйозного рецедиву старих гріхів (таке часто буває) або внаслідок глибокої кризи. Тоді, власне, приходить зламаність, смирення, лагідність, любов. Тоді, як кажуть, їх хоч до рани прикладай.
Читайте також:
А неофітам, себто новонаверненим, боронь Боже, потрапити в руки. Страшні люди. Вогню з неба не уникнути. Згадайте синів грому. Ще ті хлопці були. Хай Бог милує. Треба було, щоб життя їх трохи пощипало, аби згодом один із них, а саме Йоан, зміг написати Євангеліє і соборні послання, в яких на зміну громам і блискавкам приходить врешті лагідність і любов.
