Полин-зоря Чорнобилем спливає,
І страх терору стискує петлю.
Апокаліпсис щедро пожинає
Посів гріха. Збирає без жалю
Страшну данину. Голод і посухи,
Цунамі грізні, атом та війна…
Стукоче серце лячно так і глухо
Набатним дзвоном. Скільки ще вина
Свойого гніву виллє Бог на землю?
І дітям що у спадок ми дамо?
Ріка гріха давно прорвала греблю
Й з брудним потоком в прірву летимо.
І брат на брата руку піднімає,
Вже десь готовий смертник-терорист
На «ратний подвиг». Десь дитя вмирає
Від голоду на фоні ситих міст.
Прогрес – і ницість, космос – і безсилля.
Останній час як фінішний забіг.
І штучний цвіт давно на всохлім гіллі
Холодним снігом падає до ніг.
Юрій Вавринюк
