«Ісус знав їхні думки й тому сказав їм: “Будь-яке царство, розділене на частини ворожнечею, загине, і будь-яке місто і будь-яка сім’я, яку роздирають чварами, не встоїть”» (Матвія 12:25). Як і будь-яка християнська організація, помісна церковна громада, будь-який спільний проєкт гине, розділений ворожнечею і чварами, непрощенням і прихованою ненавистю.
Ми, зі своєї людської слабкості, навіть не усвідомлюємо, скільки сімей, церков, організацій, навчальних закладів зруйнувало непрощення, яке отруїло і зруйнувало взаємини близьких людей один з одним… Дуже часто ми сприймаємо прощення того, хто мене образив, як повинність переді мною, скривдженим, або ж як приниження свого авторитету і гідності перед обличчям кривдника.
Коли Бог прощає, Він дає нам свободу, за яку вже не потрібно платити: вона вже оплачена Його Сином, Ісусом Христом. Коли Бог прощає, Він не згадуватиме наших гріхів і беззаконь: вони навіки кинуті в безодню морську, за хребет Божий, вони навіки вибілені, навіки покриті. Прощаючи кривдника, ми стаємо причетними до свободи у Христі, Його спокути гріха, Його забуттю наших гріхів, формуванню оновленої пам’яті, що складається не з болю відносин із іншим, а з радості свободи в Іншому, перш за все. Чим більше ми усвідомлюємо, скільки прощено нам Христом, тим краще ми розуміємо силу і важливість прощення для участі в місії Бога: в розширенні Його Царства, причасниками якого ми стаємо допомогою відносин довіри і любові з Ним і один з одним.
Христос не питає мене: «Тарас, ЩО маєш пробачити?» Дух Святий пошепки нагадує мені: «Тарас, ЯК ти прощаєш?» Точно так само, як і Христос простив нас через глибини Своєї любові, якості Своєї любові, Він закликає нас прощати не «що», але «як»:
- «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Матвія 6:12).
- «Коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші» (Марка 11:25).
- «Прощайте один одного, як і Бог через Христа вам простив вас» (Ефесян 4:32).
Непрощення робить живу людину ніби мертвою відносно не тільки до тієї людини, якої він не може пробачити, але і стосовно його ближніх. Непрощення роз’їдає і руйнує людину зсередини, як ракова хвороба, отруюючи сім’ю, помісну церкву, християнську організацію, коло спілкування. Непрощення – це питання мого статусу і авторитету перед іншими, проголошення свого права контролювати та визначати, що в родині, церкви, організації, суспільстві говорять про мене. Прощення ж – це питання зціленої людяності в мені з Христом: свій авторитет я довіряю під контроль Духа Святого. Але це відбувається лише тоді, коли свій авторитет ми зводимо на Хрест Христовий, щодня віддаючи Йому всю владу над ним.
Читайте також:
І якщо зустріч Бога з людиною сталася на Хресті, і якщо зустріч людини з Богом здійснюється на хресті, який нам потрібно взяти й слідувати за Христом, то і ПРОБАЧЕННЯ, ЯК спокутна ЗУСТРІЧ ОДИН С ОДНИМ відбувається тільки на Хресті Христовому, на якому ми нічим не володіємо, крім Бога, що заповнює навіть наш біль, і витісняє її заради Свого миру і спокою. Прощення – це не односторонній процес. Прощення – це навіть не двосторонній процес. Прощення для сповідуючого християнина – це завжди тристоронній процес, який неможливий без Втіленого і втілення в життя ближнього, іншого і навіть ворога: Христос, що вибачає і прощає. Бог знає, як використовувати те, що знаємо ми, переживши біль розриву відносин з близькими людьми, щоб привести нас до того, що знає Він – радість відносин Царства Небесного.
Джерело: taras.dyatlik.net
