Я християнин.
Чотири слова, що визначають життя. Христос помер за мене, воскрес за мене, відкупив мене. Якщо ви можете сказати: «Я християнин», ці істини стосуються і вас.
Однак інколи, коли ми вивчаємо Святе Письмо, ми закінчуємо на Ефесян 2:8–9 («Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився»). Але є дещо набагато більше: «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:10). Не пропустіть це. Ми були врятовані не завдяки нашим добрим справам, а щоб виконувати добрі справи, заплановані Богом.
І є ще один момент, який часто забувають. Так, ми спасенні благодаттю через віру. Так, ми спасенні, щоб робити добрі справи. Але ми врятовані, щоб робити ці добрі справи в контексті та під відповідальністю церкви. У Посланні до Ефесян Павло не пише до групи анонімних християн; він пише певному зібранню людей — місцевій церкві — у місті під назвою Ефес. Немає сумніву, що Павло припускав, що «добрі справи», які віруючі будуть робити, відбуватимуться в місцевій церкві в Ефесі та через неї.
Ми спасенні, щоб робити добрі справи в контексті та під відповідальністю церкви.
Ми чуємо багато історій про церкви, які борються за існування, які розділяються і які збираються припинити існування. Але є й інші, які процвітають. Їхні члени віддані справі; вони розуміють, що мають жити своєю вірою перед світом у контексті та під відповідальністю своєї церкви. Вони з ентузіазмом проголошують: «Я є християнин і я є член церкви». Ці два твердження «Я є» нерозривно пов’язані. Хоча членство в церкві нікого не рятує, це контекст, де Бог хоче, щоб християни процвітали, служили та проповідували.
Чи відчуваємо ми неймовірну радість жити своєю вірою в церкві? Ми повинні. Зрештою, три найбільші прояви християнського життя — віра, надія і любов — можна знайти в наших місцевих зборах.
Велика Віра
Новонавернені в П’ятдесятницю швидко сформували церкву: «Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:41). Цікаво відзначити, що 3000 відразу стали церквою. Надприродна дія Духа привела цих нових віруючих до спільноти віруючих.
Саме в цьому контексті віруючі демонстрували віру. Вони демонстрували віру з великою сміливістю (Дії 4:29, 31). Вони продемонстрували віру, коли стали свідками чудесних ознак і чудес (Дії 4:30). Вони продемонстрували віру, з радістю віддавши власне майно (Дії 4:32). І вони виявляли віру, коли ділилися євангелією та її силою воскресіння з іншими (Дії 4:33).
Дещо захоплююче відбувається, коли віруючі відновлюють свою відданість Христу: неминуче вони відновлюють свою відданість церкві. Вони інтуїтивно розуміють, що відданий християнин є відданим членом церкви. Вони демонструють, що їхня віра в Христа є вірою, що живе у спільноті віруючих.
Більша надія
Мені подобається просте бачення моєї церкви: «Ми існуємо, тому що кожному потрібна надія Ісуса». Справжня надія, безумовно, починається з Христа. Але надія також походить від спільноти віруючих, з якою ми постійно спілкуємося.
Я можу передбачити заперечення. «Церква повна лицемірів». «Церква погано керована». «Гроші витрачені не за призначенням». «Я не можу молитися у своїй церкві». Я розумію це. Кожне заперечення має певну силу. Але жодні заперечення не повинні заважати нам рости як християни через життя та служіння церкви. Ви, безсумнівно, знайомі з історією про жінку, спійману на перелюбі, яку фарисеї притягли до Ісуса (Івана 8:1–11). З одного боку, мені подобається, як Ісус спілкується з нею, прощає її й каже їй піти й більше не грішити.
Відданий християнин є відданим членом церкви.
Але в найгірші моменти я можу асоціювати себе з фарисеями. Скільки разів я дивився на інших грішників і судив їх? Скільки разів я був розчарований або злий на члена церкви за те, що він чи вона зробили чи сказали? У ті моменти я − фарисей. У мене в руці камінь. Але потім мене тягне назад до Ісуса. Я бачу його любов, його співчуття, його надію. Це нагадує мені, що я маю бути провідником надії для тих, хто ще не є християнами. Це також нагадує мені, що я є провідником і одержувачем надії у своїй церкві.
Божий задум для Його церкви полягає в тому, щоб її члени приносили надію та підбадьорювали один одного. Коли це трапляється − це дивовижна річ.
Велика Любов
У 1 Коринтян 13 грецьке слово, що означає «любов», повторюється вісім разів у 13 віршах. (Це те саме слово використовується в Євангеліях для опису власної любові Бога; див., наприклад, Луки 11:42 ; Івана 5:42; 15:9–10, 13). Павло яскраво описує вид любові, до якої ми маємо показувати:
- Любов терпляча.
- Любов, яка є доброю.
- Любов, яка не ревнує.
- Любов, яка не хвалиться.
- Любов, яка не викликає гордості.
- Любов, яка не груба.
- Любов, яка не вимагає свого.
- Любов, яка не є дратівливою.
- Любов, яка не пам’ятає про помилки.
- Любов, яка радіє, коли правда перемагає.
- Любов, яка ніколи не здається.
- Любов, яка ніколи не втрачає віри.
- Любов, яка завжди дає надію.
- Любов, яка витримує будь-які обставини.
Це безумовна любов — така, яку ми повинні мати до тих, хто в нашій церкві. «Три речі триватимуть вічно: віра, надія і любов, і найбільша з них — любов» (1 Кор. 13:13).
Настав час осягнути повноту того, що означає сказати: «Я християнин».
Автор: Том С. Райнер
Джерело: thegospelcoalition.org
