Голос совісті
Що таке совість, ця інтуїтивна здатність відрізняти добро від зла? Сама етимологія цього слова (со-вість − «спільне знання», «спільна вість») вказує на загальність цього поняття. Моральні принципи єдині, як для кожної людини окремо, так і для сукупності людей, і для всього людства в цілому. Вони показують благий характер Бога. І якщо наші дії не відповідають цим абсолютним принципам (а таке простежується постійно), ми однозначно визнаємо: проблема не в принципах, а в нас самих.
Але, навіть маючи божественне походження, сама по собі совість, а все-таки, бути абсолютним критерієм не може. Отці Церкви називали її «голосом Божим у душі людини», і це визначення, на перший погляд, чисто образне, прекрасно показує суть проблеми. Дія совісті включає три складові – об’єктивну («Божий голос»), фактичну (обставини) і суб’єктивну («душа людини»).
Згадаймо, як пророк Натан через притчу про багача й овечки бідняка викривав царя Давида, коли той спокусив Вірсавію і вбив її чоловіка Урію (2 Царств 12: 1-13).
Об’єктивна складова совісті, те саме «спільне знання», виражене в словах Давида: «Достойна смерті людина, яка зробила це». Фактична складова виявляється для царя несподіваною: «І сказав Натан до Давида: Ти – той чоловік». Ось тут і проявляється суб’єктивна складова: «І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом».
Давид – людина по серцю Божому (1 Царств 13:14 Дії 13:22). Згрішивши як людина, він, докорений совістю, приймає Божу оцінку свого вчинку. Григорій Сковорода влучно вказує на цю властивість людини, яка не втратила зв’язок з Богом: «Не я Бог і грішу, не я знову-таки біс і каюсь».
Читайте також:
Однак, так буває далеко не завжди. Унаслідок гріха спільність морального знання втрачається. Писання каже, що совість грішної людини опоганюється (1 Коринтян 8: 7; Тита 1:15). Вона може і зовсім бути спаленою (1 Тимофія 4: 2). В цьому випадку суб’єктивна складова совісті вступає в конфлікт з об’єктивною: «І сказав Господь Бог Каїна: Де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові моєму?» (Буття 4: 9). Про таких кажуть: «ні сорому, ні совісті».