Блог Сергія Головіна

Два німецьких хлопчики

Жили-були два німецьких хлопчики. І було у них багато спільного. Вони народилися в один рік, поважали своїх батьків, брали активну участь в християнському молодіжному русі, любили Бога, любили свою церкву і свій народ. Коли вони виросли, то вирішили присвятити своє життя служінню. Один – церкві, інший – народу. І робили вони це досить успішно.

У першого складалася прекрасна богословська кар’єра. Вже у віці 33 року його запросили викладати теологію в далекому від європейських проблем Нью-Йорку. Але коли на його батьківщині обраний народом правитель став вимагати підпорядкування від церкви, юний професор заявив: «Я повинен пережити цей складний період нашої національної історії разом з християнами в Німеччині. У мене не буде права брати участь у відродженні християнського життя після війни, якщо я не розділю з моїм народом випробування цього часу». Він повернувся додому і приєднався до церковної опозиції, ставши одним з лідерів цих розкольників. Згодом з’ясувалося, що деякі з його друзів виношують плани фізичного знищення народного вождя. Молодий пастор прийняв їх сторону, за що і був страчений за все за місяць до закінчення війни.

Другий весь цей час продовжував чесно і сумлінно служити своєму народу і його законному керівництву. Коли уряд оголосив нову державну програму, він взяв на себе забезпечення складної логістики, якою та вимагала. Створена ним система працювала бездоганно – без збоїв і затримок. Називалася програма «Остаточне розв’язання єврейського питання» і привела до знищення шести мільйонів осіб, – чоловіків і жінок, старих і дітей, – єдиною провиною яких було народження в «неправильної» сім’ї.

Після закінчення війни «архітектор голокосту» емігрував до Аргентини, але через 15 років був викрадений агентами “Моссаду” і вивезений на суд до Ізраїлю. Ханна Арендт, колишній в’язень концтабору й основоположник теорії тоталітаризму, писала, що підсудний не був ні антисемітом, ні психопатом або маніяком. Він був звичайним кар’єристом, сумлінно робив свою справу. «Він виконував свій обов’язок …; він не тільки корився наказам, він корився закону». Його особисто і звинуватити-то, по суті, не було в чому.

Останніми словами жертви викрадення були: «Я передаю привіт своїй дружині, сім’ї та друзям. Я готовий. Ми скоро побачимося, така людська доля. Я вмираю з вірою в Бога».

Читайте також:

Обидва хлопці починали своє життя однаково.
Однаково вони її і закінчили.
А що б робив я, якби на їх місці?

Як же я заздрю ​​фейсбучним коментаторам, з кожного приводу мають незмінно однозначний і завжди свідомо правильну відповідь!

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button