«Я хочу знати головне». Міцний ірландський акцент. Темні, глибоко посаджені очі. Слова звучали щиро.
«Про релігію і богослов’я говорити не будемо. Я з цим покінчив, хоча теж маю богословський ступінь. Поговоримо по суті, добре? Я хочу знати головне».
Його звали Ян. Він був студентом Канадського університету, куди я приїхав у справах. Дізнавшись, що я християнин, він вирішив поговорити зі мною: був час, коли він теж вірив у Бога, але розчарувався.
«Я, можна сказати, виріс у церкві, – продовжував він. – Хотів стати священиком. Вивчав теологію, мови, тлумачення Біблії. Але закинув все це. Не відчував чіткості у християнському вченні. Мені здається, у ньому немає узгодженості», – переконливо сказав.
Продовжуючи пити каву, я дивився, як він помішував свою.
«Пропустимо другорядне. Займімось суттю питання. Я дійсно хочу дійти до суті. У чому вона? Скажіть. Що головне? Вкажіть мені. В чому суть Біблії?» – запитання були просякнуті розчаруванням.
В чому суть Біблії?!
Я довго дивився на Яна. Мовчання зависло в повітрі. Що мені відповісти йому? Що потрібно сказати? Розповісти йому про церкву? Дати формальну відповідь, чи прочитати що-небудь класичне, схоже до псалму «Господь – Пастир мій»? Ні, цього замало. Можливо, поділитися своїми роздумами про мораль, чи про молитву, чи про золоте правило (полюби ближнього, як самого себе)?
Ні. Потрібно було знайти щось виразніше. Ян хотів їжі для роздумів.
Прошу вас, затримайтесь на хвилинку, відчуйте його розгубленість. Почуйте його запитання. Відчуваєте розчарування?
«Про релігію ні слова. Дайте мені суть», – наполягає він.
У чому вона?
Що є суть у Біблії серед тисяч її сторінок? Серед всіх цих «роби» і «не роби», «повинен» і «не повинен», що важливе? Що головне? Старий Завіт? Новий Завіт? Прощення? Хрещення?
А ви що скажете Яну? Станете говорити про вади світу, а, можливо, про святість раю? Прочитаєте йому вірш 3:16 з Івана, чи вірш 2:38 з Діянь Апостолів, чи розділ 13 з Коринтян?
Так у чому ж суть?
Можливо, ви теж ламали голову над цим питанням?! Можливо, і ви ходили у церкву, виконували обряди, але тим не менше, дуже часто опинялися біля пересохлої криниці віри, де молитви мертві, прагнення надумані, а християнське вчення звучить фальшиво.
Невже, запитували ви, недільні служби, церковний хор, гарний спів, пожертвування вірних, Біблія в шкіряній палітурці, це все, що є?
Прекрасно, але тільки… де ж серце всього цього?
Я розмішував свою каву, а Ян свою. Відповіді не було. Всі вірші, що я знав, здавались непідходящими. Заготовки на можливі запитання – непереконливі.
Одначе тепер, крізь роки, я знаю, чим би поділився з ним.
Подумайте про слова Павла з 1 Послання до Коринтян, розділ 15
«Бо я передав вам найперше, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням» (1Кор.15:3).
«Справа найпершої важливості», – каже він.
Читайте далі: «і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом (1Кор.15:4,5).
Ось воно. Так просто! Ісус був убитий, похований і воскрес. Дивує? Те, в чому суть, є хрест. Ні більше, ні менше.
Хрест.
Він – межа історії. Він, як сяючий діамант, притягує наші погляди. Він – трагедія, і в ньому всі страждання. Він дасть надію віруючому і полонить циніка.
Павло вважає, що суть у хресті.
О, Боже, хрест, це просто кусок дерева. За всю історію, то йому поклонялися, то його зневажали, то золотом його покривали, то спалювали, то на грудях носили, то як сміття викидали, все робили, але не були байдужими. Ніхто не був байдужий.
Не можна бути байдужим до хреста. Не можна пройти повз те, на чому розп’яли найбільшу заповідь. Теслю, страченого за те, що «зробив Себе Сином Божим» (Ів. 19:7). Богом даного? Предвічного? Того, Хто прийняв смерть?
Не дивно, що Павло називає хрест «серцем Євангелії». Його глибина отвережує: якщо свідчення правдиве, воно вісь історії. Якщо ні, то, невже людство так обманулось?
Отож, хрест, ось найголовніше. Ось чому, якби я зміг ще раз посидіти з Яном за чашкою кави, я йому все це розповів би. Розповів би про трагедію того вітряного квітневого дня, коли царство смерті було переможене, і воскресла надія. Розповів би про падіння Петра, про сумніви Пилата і про відданість Івана. Ми прочитали би молитву Господа в туманному Гетсиманському саду і про світле місце Воскресіння. Ми згадали б останні, глибоко вистраждані слова Месії, Який приніс Себе в жертву.
І, насамкінець, ми поглянули би на Самого Месію. Сина теслі, чиє життя змінило світ, і чиїм обітницям ніколи не було рівних. Не дивно, що Його називають Спасителем.
Зараз мені би хотілося звернутися до читачів, які мають такі ж питання, як і в Яна. Припустимо, для вас немає нічого нового в хресті. Ви бачили його. Ви носили його. Ви думали про нього. Ви читали про нього. А можливо, навіть молились йому. Але, чи знаєте ви його?
По суті, будь-яке серйозне дослідження християнства є вивченням хреста. Прийняти чи відкинути Христа, ретельно не дослідивши питань Голгофи, це все одно, що сідати за кермо автомобіля, не перевіривши двигун. Бути віруючим, не знаючи хреста, це все одно, що мати «мерседес» без двигуна. Гарна упаковка. А як ви будете їздити?
Макс Лукадо
