Хто такий християнин? Ми живемо в країні, у якій більшість населення вважає себе християнами. Але що маємо на увазі, коли кажемо слово християнин? І що мали на увазі ті перші учні, послідовники Ісуса, які стали називатися християнами після смерті і воскресіння Вчителя? Про це, напевно, варто подумати серйозніше.
Ми живемо у двадцять першому столітті, коли кожен може назватися ким завгодно: хтось бджолярем, хтось нумізматом…
Хочеш бути християнином – будь ласка, жодних проблем. Але, якщо ми називаємо себе християнами, християнство стає, або має стати для нас не просто назвою, а способом життя. Чи дійсно це так?
У книзі Діянь святих Апостолів в 11 розділі є цікава замітка: «І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антиохії найперше християнами названо учнів» (Дiї.11:26).
Учні в Антиохії стали називатися християнами. Їх було дуже небагато. Це були ті учні, які повірили і стали послідовниками Ісуса зі слів Апостолів і перших християн, а ті, в свою чергу, увірували в Єрусалимі відразу після смерті і воскресіння Ісуса. Коли почалися складні часи переслідувань, багато з них виїхали, залишивши Єрусалим. Деякі зупинились у місті Антиохія, великому політичному і торговому центрі, за 500-600 кілометрів від Єрусалиму. Це була столиця області, одне з найбільших міст Римської імперії.
В цьому місті біженці з Єрусалиму і поселились, там вони розповідали про Христа, і з їхнього свідчення увірувало багато людей. Звичайно, для великого міста це була незначна купка людей. Сьогодні на землі більше ніж 6 мільярдів людей, і з них приблизно мільярд двісті мільйонів тих, які називають себе християнами. А ви, читачу, чи вважаєте себе християнином?
Якщо сьогодні вийти на вулицю і запитати першого перехожого:
«Ви християнин?», – здебільшого він відповість: «Звичайно, християнин».
– А як ви дізнались, що ви християнин?
– Ну, як, в церкву ходжу, пасочку свячу…
– Ну, а ще як ви дізнались?
– Батьки віруючі.
А якщо ще одного запитаємо:
– Як ви дізнались, що християнин?
– Та я в хорі церковному співаю.
Інший відповідає:
– А я в неділю на богослужіння ходжу, майже кожну неділю…
Кожен має ознаку, за якою визначає – християнин він, чи ні. Хтось народився у сім’ї віруючих, хтось народився в християнській державі, ось він і християнин. Ну, а як було з тими, антиохійцями? Як вони визначили, що вони християни? Чому стали називатися християнами? Вони ж не народились у християнських родинах?
Бо вважали, що слідують за Ісусом. Сьогодні теж багато хто повторює ці слова: «нам потрібно слідувати за Ісусом». Ну, а що це означає – «слідувати за Ісусом»?
Ісус постійно говорив про Царство Небесне і мав чітку мету. Він знав, що все Його життя – це дорога в Царство Небесне. Він зосереджував всі Свої діла, думки – на Царстві Небесному.
У тих антиохійців, які називалися християнами, було не тільки спільне бажання потрапити у Боже Царство. Вони зовсім по-іншому будували своє життя. Слідувати за Ісусом для них означало змінюватися, преображатися, бо за Ісусом не можливо слідувати ногами.
В Царство Боже на машині не поїдеш, і поїздом не помчиш. Слідувати у Царство Небесне не означає, що маємо встати з нашого місця, залишити наші сіті і кудись піти. Слідувати – означає, що ми маємо змінювати щось у собі, маємо підготуватися до цього царства. Слідування – означає рух до мети.
В Царство Боже не візьмемо квартиру, будинок, всі наші земні зусилля залишаються тут. А що ж туди беремо? Виявляється, ми беремо тільки свою душу, свій характер, звички, навики. Туди ми не візьмемо нічого, нічого, крім нашого пізнання любові. Це фактична здібність любити, це здібність жити, це ті наші навики і риси характеру, які дійсно складають нашу особистість. Слідувати за Ісусом так, як слідували перші учні, означає не просто робити добрі справи, не просто вірити, це означає преображатися, змінюватися.
Слідувати за Ісусом, зазвичай, означає ще багато іншого. По-перше, що потрібно бути до кінця посвяченим Богу. Не можливо бути трошки християнином. Можна бути трошки поетом, можна бути трошки філософом. Але не можливо бути трошки християнином, як і не можливо майже народитися. Якщо ми народилися, то повністю.
Християнство – це нове народження, це поява нового єства, це новий моральний стан, і воно або є, або його просто немає. «Трошки християнства» не буває.
Коли антиохійці вірували в Ісуса, як в Господа, вони сповідували Його паном. Слово «Господь» за змістом означає: «Він господар, Він пан, а я – раб. Я тільки підлеглий, я виконую волю пана».
Хто сьогодні хоче бути рабом? – Ніхто. Ми всі люди вільні, ми всі пани. А християнство – це позиція людини, яка підкорює свою волю волі господаря. Лише тоді, коли людина по-справжньому розуміє, що вона погоджує свої вчинки, свої думки з Ісусом – ось тоді вона може і має право називати себе християнином. Бо з такою позицією вона дійсно є послідовником Ісуса Христа.
Це означає, що віра, яку проголошуємо, не полягає лише у знаннях. Справжня віра – це тоді, коли ми від переконань переходимо до дій. Будучи християнами, ми інколи говоримо одне, а поступаємо і живемо зовсім по-іншому. Християнин – це цілісна особистість, у якій не може бути роздвоєності.
Якщо ми віддані Ісусу, тоді ми маємо право називатися християнами. А якщо ми трошки християни, то це не є християнством, тоді це потрібно називати іншим словом. Я не знаю, що це за слово, але до християнства не має жодного відношення. Християнство – повністю і до кінця.
Християнин – це людина, яка хоче бути до кінця посвяченою Богові, в якої у серці бажання, спрямовані до Ісуса. Ось що дуже важливо. Бо люди взагалі – це не тільки те, що ми зараз є, але і те, чим ми хочемо бути. В цьому сутність особистості.
Більше про те, що таке християнство:
Важливо правильно оцінити, хто ми є. І, якщо хтось ще не є повністю і до кінця посвяченим християнином, ще не пізно зробити цей крок тут і зараз. Можна звернутися до Ісуса з покаянням, з бажанням, щоб Ісус змінив, виправив цей стан, щоб Ісус відновив і зробив повністю відданим Йому.
Сергій Санніков
