Новини культури

14 січня 2022 року виповнюється 140 років І. Огієнка

Сьогодні,14 січня 2022 року виповнюється 140 років від дня народження та 50 років від дня смерті видатного перекладача Біблії. Багато різних перекладів Біблії українською мовою існує в наш час, деякі навіть легше читати та розуміти, ніж переклад Івана Огієнка. Проте саме його переклад був і залишається одним із найкращих, наймилозвучніших перекладів.

Джерело: baptyst

«Пройде багато років, але щоразу, коли ми будемо сидіти в роздумах над Святою Біблією, — писав євангельський письменник Михайло Подворняк, — ми будемо згадувати, що її подарував нам рідною мовою професор Іван Огієнко, митрополит Іларіон, і в серці своїм ще і ще подякуємо йому за це».

Він, працюючи в друкарні, не раз зустрічався з митрополитом з робочих питань. Його спогади висвітлюють повсякденне життя та характер І. Огієнка: «Мені надзвичайно було приємно складати до друку його рукописи, знайомитися з характером його письма, бути першим складачем і читачем його глибоких творів. Окрім згаданих часописів, митрополит Іларіон здав до нашої друкарні низку своїх книжкових праць, таких як «Українська літературна мова», «Українська Церква за час Руїни», «Український наголос» і багато інших.

Біографія

Іван Огієнко – постать надзвичайно багатогранна – політик, громадський і церковний діяч, мовознавець та історик, письменник і педагог. Народився він 14 січня 1882 року в Брусилові Київської губернії в бідній селянській родині. Іван був шостою дитиною у сім’ї. Навчався в Острозькій гімназії, Київському університеті Св. Володимира та на вищих педагогічних курсах. Шлях до науки молодого І. Огієнка почався з перешкод через його «сепаратистські» погляди на імперію. Однак у 1911 році йому було присвоєно звання професора історико-філологічного факультету Володимирського університету, а в 1915 році молодий учений почав читати свої перші самостійні лекції.

У часи боротьби за українську державність Іван Огієнко прагнув українізувати вищу освіту в Україні. У 1918 р. професора призначили ректором Українського університету в Кам’янці-Подільському, який він фактично заснував і побудував. Наступного року Іван Огієнко, не відходячи від ректорату, очолив Міністерство народної освіти, а згодом і Міністерство віросповідань в уряді УНР.

Це були дуже складні часи у житті України та професора, їх можна позначити двома прикладами великої посвяти та жертовності самого діяча та всієї його сім’ї. Українська влада, відтіснена більшовиками, вбачала єдиний вихід у тимчасовій еміграції. Проти цього рішуче виступив міністр віросповідань І. Огієнко. Він вважав, що влада не може залишити народ і державу, бо втратить свій авторитет. Емоційно і переконливо Огієнко доводив, що боротися потрібно до кінця. Не зважаючи на це, було прийнято рішення залишити Україну, а І. Огієнка призначили Головноуповноваженим уряду УНР, який мав залишитися в Кам’янці-Подільському. Міністр намагався налагодити роботу і зберегти урядовий апарат до повернення інших глав держав. І. Огієнко перебував у прифронтовому місті, де час від часу змінювалися сили ворожих польських та більшовицьких військ.

Коли, І. Огієнко перебував у Кам’янці-Подільському, він отримував чималий гонорар від видавця своїх підручників. Оскільки українські гроші швидко знецінювалися, співчутливий єврейський банкір запропонував міністру обміняти їх на більш стабільну валюту. Цьому завадила дружина політика Домініка: «Український міністр не потрудився продати рідні гроші. Про відмивання грошей одразу дізнається весь Кам’янець, а це викличе грошову паніку, бо міністр сам продає свої гроші». Так Іван Огієнко шанобливо згадував свою дружину після її смерті.

Схожі статті

Скрутні часи та початок перекладу Біблії

Взяття більшовиками Кам’янця-Подільського змусило І. Огієнка наприкінці 1920-х років втекти до Польщі. Сім’я, в якій було троє дітей, втратила всі гроші та майно. Життя в еміграції відзначалося частими переїздами (Тарнів, Винники під Львовом, Варшава), низькими зарплатами та наглядом поліції. Саме тоді, бувши без засобів до існування, без підтримки однодумців, Іван Огієнко в невизначеній політичній ситуації почав перекладати Біблію. А перекладацька робота забирала час, гроші й не передбачала жодної компенсації, крім морального задоволення. Фактично двадцятиріччя, яке І. Огієнко присвятив перекладу Біблії, було найважчим часом у його житті з матеріальної, соціальної та емоційної точки зору.

Він вважав, що переклад Святого Письма є його обов’язком перед своїм народом. Перебуваючи у самому вирі націєтворчих подій, І. Огієнко, як ніхто інший, розумів, наскільки важлива Біблія літературною мовою для духовного становлення українців.

І. Огієнко написав працю «Наука про рідномовні обов’язки», усвідомлюючи мову, як один із наріжних каменів формування людини. В цій праці важливу роль в утвердженні рідної мови надав сім’ї, церкві та школі: «Кожна віра міцніше зв’язана з рідною мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий ґрунт кожної віри. Рідна мова – шлях до Бога… Народ, що слухає Служби Божі в нерідній йому мові, подібний до в’язня, що любується світом Божим через в’язничні ґрати… Церковні проповіді треба виголошувати тільки рідною мовою вірних, бо тільки вона найглибше промовляє до душі слухачів і найкраще будує їх для добра… Церква мусить пильно дбати, щоб дати своїм вірним переклад цілої Біблії на таку зразкову соборну літературну мову, щоб на ній мовно виховувався цілий народ…Саме такий переклад Біблії вчений мріяв дати своєму народові».

Складні суспільні події та постійна зосередженість на державних справах, на жаль, не давали такої можливості. Тому Він зміг розпочати перекладацьку роботу над богослужбовими текстами лише у 1920 році, а над біблійними текстами — у 1922 році. До 1936 року І. Огієнко завершив роботу над Новим Завітом.

Гостро відчували потребу в Біблії й українські протестанти Галичини та Волині в умовах міжвоєнної Польщі. Баптистський пастор і письменник Левко Жабко-Потапович і єпископ Української євангельської реформатської церкви, яка набула поширення в Галичині в 1920-х роках, Василь Кузів також шукали можливості передати християнам Слово Боже рідною мовою.

Прагнення цих двох протестантів привело їх до Британського та іноземного біблійного товариства, яке запропонувало фінансувати видання нещодавно перекладеної Біблії. Комісія з перекладу та ревізії, створена в 1936 році, мала знайти перекладача. Вибір припав на І. Огієнка. Його рекомендація як перекладача була пов’язана з тим, що він:

  •  був світським ученим, а отже, міг бути об’єктивнішим за перекладачів конфесій;
  •  мав ґрунтовну філологічну освіту, що сприяло б найдосконалішому перекладу;
  •  вже мав досвід перекладу біблійних текстів.

Непоправна втрата І. Огієнка

Але у 1937 році непоправна втрата вченого затьмарила утіху від перспектив видання Біблії, вчений втратив свою дружину – Домініку. Вона була мудрою й скромною жінкою, невідступно, непростими житейськими дорогами крокувала поряд з чоловіком впродовж тридцяти років спільного життя.

За кілька днів до відходу у вічність Домініка продиктувала священнику заповіт своєму чоловікові та дітям, у якому були такі слова: «Завіщаю своєму мужеві й решту віку свого віддати виключно на гарячу й віддану службу свойому українському народові. Завіщаю йому, щоб він і далі, аж до кінця віку свого, позостався вірним своїм безкомпромісним патріотичним та національним переконанням, хоч би за це йому довелося так само тяжко терпіти, як він досі терпів. Стоячи перед престолом Найвищого, я буду ревно й невпинно молити про полегшення йому цієї тернистої дороги та про здійснення його національних бажань».

Як зазначили супутники Огієнка у перекладацькій справі, це була чи не найтяжча особиста драма, пережита вченим на еміграції. Очевидно, що саме ця трагедія визначила початок шляху, пов’язаного з чернецтвом. Після смерті дружини І. Огієнко в 1940 році прийняв чернечий постриг в Яблучинському монастирі (Польща), отримавши чернече ім’я – Іларіон.

Пізніше преподобний Іларіон був висвячений на єпископа. За чотири роки єпископ Іларіон був висвячений на митрополита Холмсько і Підляського. У своїй першій проповіді в сан єпископа Іларіон виголосив слова, які стали його життєвим девізом: «Служити людям – це служити Богу». Згодом під такою назвою написав цілий твір, наголошуючи на необхідності служіння не лише українцям, а й всім людям.

Завершення перекладу Біблії

І. Огієнко порівняно швидко переклав Старий Завіт. «За Старий Заповіт я цвяхом сів з 3 листопада 1936 року і до 1940 року виконував встановлену частину щодня. Все зроблене начисто передруковувала Катерина Чайковська. 1 липня 1940 року я закінчив переклад усієї Біблії». Після завершення перекладу І. Огієнко передав його представнику Біблійного товариства в Польщі пастору Енгольцу.

11 серпня 1940 р. українська православна церква у Варшаві подякувала Богові на особливому урочистому богослужінні за успішне завершення митрополитом Іларіоном (професором І. Огієнком) перекладу Святого Письма. Відчуваючи в ті хвилини високе духовне піднесення, перекладач навіть уявити не міг, які драматичні події незабаром розгорнуться навколо безцінного рукопису.

Непередбачувані обставини

Першим тривожним сигналом стало раптове прибуття пастора Енгольца в резиденцію митрополита Іларіона в Холмі наприкінці 1940-х років. Він повернув перекладачеві примірник рукопису Біблії, отриманий раніше у Варшаві, який не встиг надіслати до Лондона. Тим більше єврей за національністю, сам Енгольц просив допомоги у священника. Ризикуючи життям, митрополит Іларіон деякий час переховував його у себе вдома. Оскільки І. Огієнко не був упевнений, що зможе зберегти оригінал і два примірники перекладу Біблії в Холмі, він знайшов у Варшаві друкарку Софію Сімянцеву і дав їй один примірник для передруку.

«Коли була евакуація з Варшави, німці не дозволили вивезти речі, і все – включно з джерелами для перекладу Біблії – загинуло під час військового штурму…». Рукописи залишилися у Холмі напризволяще. «Саме в цей час друкарка зберегла як оригінал, так і всі копії мого перекладу».

Цей вантаж – 20 товстих зошитів – С. Сім’янцева дивом доставила на Штрбське Плеса в Словаччині, де на той час перебував І. Огієнко. Відтоді перекладач не розлучався з найважливішою роботою свого життя. «Там, де тільки можна було, я працював над своїм перекладом Біблії, виправляючи мову… Тільки ця робота приносила мені душевний спокій у важких і далеких подорожах по чужих краях…», – згадує він пізніше.

Переїжджаючи зі Словаччини до Швейцарії, І. Огієнко взяв лише перший примірник машинопису. «Його несли ми на собі. І ось цей оригінал і спасся і мандрував далі зо мною», – написав перекладач. Копії, допоміжні матеріали, словники він змушений був залишити в Сан-Пельтені під Віднем на зберігання до знайомого священника. Але виникла нова небезпека втратити усі напрацювання – у квітні 1945 року цю територію окупували радянські війська. Крім того, Біблійне товариство мовчало уже п’ять років. Лише у 1949 році відносини з перекладачем та Біблійним товариством відновилися.

Прибувши до Канади в 1947 році, 65-річний митрополит Іларіон приєднався до помісної Української Православної Церкви. У 1951 р. очолив Українську Грецьку Православну Церкву в Канаді. Його життя було присвячене не лише духовній турботі про паству. І. Огієнко продовжував працювати як науковець і письменник. Публікував історико-лінгвістичні дослідження, наукові праці з культури, історії церковного та канонічного права, духовну, художню та філософську літературу. Багато роботи Огієнко присвятив вивченню української мови та складанню словників. У різний час був редактором і головним співавтором журналів «Рідна мова», «Слово правди», «Наша культура».

Удосконалення та завершення перекладу Біблії

Проте найбільшу увагу вчений приділяв своїй «довічній» роботі – перекладу Біблії. Удосконалюючи його на першому примірнику, митрополит Іларіон знову звернувся до Лондона і повідомив про місцезнаходження в Австрії матеріалів, яких йому бракувало. У 1949 році офіцери британської армії знайшли всі рукописи Іларіона в Санкт-Пельтені, і Біблійне товариство відправило їх до Вінніпегу. Рукопис кілька років редагували та виправляли.

Нарешті, 12 червня 1962 року перекладач отримав від Британського та іноземного біблійного товариства три примірники українського перекладу Біблії. Зачарований такою довгоочікуваною подією і успішно завершену багаторічну роботу, він писав: «Великий, світлий і радісний день у моєму житті! Ні, це найбільший, найсвітліший і найщасливіший день у всьому моєму довгому і тяжкому житті! П’ятдесятилітня моя мрія і тридцятилітня моя робота сповнились – ось переді мною на столі лежить творчість усього мого життя: Біблія рідною мовою, найдорожчою мені мовою – українською! Адже Біблія – це основа нашого духовного життя, нашої віри, нашої нації, нашої культури! Я глибоко вірю, що чесно і старанно задовольняв духовні потреби всього українського народу, – писав Іван Огієнко. – А що я не закінчив – доробить наступне покоління. Від щирого серця передаю свою працю всього життя – переклад Біблії українською мовою – всьому українському народові, як найбільшу справу, яку я старанно і віддано робив для нього все своє життя…А найбільша хвала Господеві, бо це Він дав мені змогу закінчити цю велику працю Йому на Славу, а всьому українському народові на Спасіння».

Після виходу Біблії Британське та закордонне біблійне товариство визнало І. Огієнка та Л. Жабко-Потаповича своїми довічними членами. А королева Єлизавета II нагородила перекладача медаллю на згадку про її коронацію.

Читайте також:

29 березня відзначається День пам’яті перекладача Біблії українською мовою Івана Огієнка

«Митрополит Іларіон був не тільки державним Мужем, не тільки великим науковцем, істориком, письменником, поетом і ієрархом, але він найперше був Людиною і то в повному значенні того слова. Він міг приймати в своїй митрополичій резиденції найвищих якихось достойників, але одночасно він приймав простих і звичайних людей, хто хотів мати від нього якісь пораду, чи просто отак побачити великого ученого, відомого всім українцям. Для кожного в нього було якесь добре батьківське слово, теплий потиск руки, кожному він, здавалося, міг віддати частину свого серця, своєї душі. Із тими, що мали причину бути радісними й щасливими, він тішився, а з тими, хто був чимось засмучений, Великий Митрополит також сумував»,  – розповідає про І. Огієнка Михайло Подворняк.

Видатний українець та першоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Канаді відійшов у вічність 29 березня 1972 року.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Маргарита Стралківська

Журналістка стрічки новин. Студентка 2-го курсу журналістики в Українському гуманітарному інституті.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Підтримайте нас!

Цього року понад 4 мільйони людей отримали доступ до ресурсів газети Слово про Слово. Для того, щоб рухатися далі нам потрібна ваша підтримка і фінансова допомога. Пожертвуйте зараз!

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!