Блог Сергія Головіна

Індикатор ураженого самолюбства

Для учня Христового почуття образи насамперед має слугувати свідченням власної недосконалості.

«Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (Филип’ян 2:5).

А «Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу! Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо» (1 Петра 2:21,23).

Образа за себе − індикатор ущемленого самолюбства. Раз мені прикро, значить, ще є чому вчитися, куди рости. Значить, моя гординя ще контролює мене більше, ніж бажання уподібнюватися Христу.

Але образа − не крупа в пастці з кокоса. Якщо її не відпустити, вона не просто не дає змоги рухатися далі, а затягує дедалі глибше − породжує прикрість, жорстокість, озлоблення. І Писання закликає:

«Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою» (Ефесян 4:31).

Зрозуміло, що образи бувають різні. Існують дрібні образи, які не варті уваги. Якщо моя гординя настільки вразлива, а самолюбство таке чутливе, що я готовий обурюватися з будь-якого дрібного приводу, зі мною явно щось не те. Ну як мене можуть зачіпати, скажімо, бездумна репліка незнайомця в черзі або випадкового перехожого, яких я в житті жодного разу не бачив і ніколи більше не побачу? Або чи повинні мене чіпати образливі коментарі в соціальних мережах? Адже я не знаю навіть, людина їх залишає, чи бот, запрограмований на залучення користувачів у конфронтаційні чати. Або хто мені водій, який підрізав мене на дорозі? Може, людина реально поспішає, і їй потрібно було поступитися? Може, у нього дружина народжує, і її терміново потрібно доставити в клініку? Нам невідомі ні життєві ситуації, в яких перебувають ці люди, ні, тим паче мотиви, якими вони керуються. Як же ми можемо засуджувати їх? У цей кокос не те, що лапу пхати − навіть озиратися на нього не варто.

Схожі статті

Але як бути з образами куди серйознішими? Тими, від яких не відмахнутися? Подружня зрада. Зрада друзів. Насильство з боку членів сім’ї. Біль, заподіяний близькою людиною. Ігнорувати їх просто неможливо − нас засмоктує в чорну діру цього кокоса. Ми розуміємо, що Бог розкриває перед нами перспективи майбутнього, але капкан образи робить нас заручниками минулого.

Давайте у зв’язку з цим поставимо собі три запитання. Перше запитання − риторичне: хто застряг у пастці образи − я чи мій кривдник? Друге запитання − теоретичне: як довго я збираюся сидіти в цій пастці? І третє питання − практичне: як мені вибратися з неї?

Риторичне запитання на те й риторичне, що відповіді не потребує. Цілком очевидно, що той, хто колись завдав вам кривди, про це, найімовірніше, навіть не згадає. Або не особливо переживає і давно забув. Або зробив це цілеспрямовано, порадів певний час тому, як ви мучитеся, і, задовольнившись результатом, продовжує жити своїм життям. Або і зовсім проступив так через необачність, і навіть не відає про заподіяний вам біль.

На теоретичне запитання «Як довго я збираюся сидіти в цій пастці?» можете відповісти тільки ви самі. Це − особиста справа кожного. Давайте ж пошукаємо відповідь на практичне запитання. Який ключ реально розмикає капкан образи?

Світ дає на нього два варіанти відповіді. Перший − помста. Не можна просто так усе залишати − треба поквитатися. «Не забудемо − не пробачимо!» Масова культура нав’язує штампи в стилі боллівудських сценаріїв. Мовляв, жив собі хороший тихий хлопець, якого всі кривдили, поки його терпець не увірвався, і, зібравши навколо себе таких самих хороших хлопців, він повбивав усіх поганих хлопців.

«Чи не вчить ваша Біблія “око за око, зуб за зуб”?», − запитують прихильники цього підходу. І невтямки їм, що цитата ця − не про помсту, а про справедливий суд: «…Один суд має бути у вас, як для прибульця, так і для тубільця» (Левит 24:19-22). Бо за втрачене око месник хотів би вибити обидва, а за зуб − усі тридцять два. «Тоді весь світ стане сліпим і беззубим», − підсумовував цю тему Тев’є-молочник. Жага помсти лише затягує зашморг гіркоти все сильніше. Будь-яка дія породжує протидію, і так − до повного взаємознищення.

Читайте також:

Другий ключ до капкана образи, пропонований світом, − ігнор. Просто не думайте про це! Ми ж маємо бути лагідними й смиренними! Ми ж не звертаємо уваги на дрібні образи, то навіщо переживати про великі? Невірний чоловік − майже те саме, що неадекват, який підрізав тебе на дорозі. Зрада друга мало чим відрізняється від хейтерського коментаря в мережі. Але ми-то розуміємо, що це не так. Реальні образи ранять настільки, що ігнорувати їх неможливо. Носячи їх у собі, ми лише накопичуємо гіркоту і біль доти, доки стримати їх уже не в змозі. І тоді вони вириваються назовні з усією своєю руйнівною міццю − у сім’ї, на роботі, у стосунках із друзями.

Біблійна відповідь радикально відрізняється від обох мирських варіантів. Ні помста, ні ігнор не розімкнуть капкан образи. Єдиний ключ, що реально випускає вас на свободу, − прощення:

«Прощайте один одного, як і Бог у Христі простив вас» (Ефесян 4:32).

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button