Гумор

Як я міліціонером попрацював

Коли я був юнаком, нерозумним до божевілля.  Не слухав мою матір, яка розповідала мені про Бога і запрошувала до церкви сектантів. Тоді я вважав себе дуже мудрим. Я також щиро вірив, що в моїх руках ключі від мого щастя і Бог тут абсолютно ні до чого…
Щастя полягало в гріховних насолодах. Пити, палити, лихословити, бунтувати, байдикувати, закохуватися без відповідальності і зобов’язань. Ну а для того, щоб купувати гріховні задоволення потрібні були гроші. А грошей у нас звичайно ж не було і тому ми змушені були вигадувати різні способи для видобутку цих самих грошей. Причому завжди хотілося придумати спосіб такий, щоб: ненасильницький, безпечний, і бажано навіть моральний. Ну щоб як Робін Гуд.
І ось що ми одного разу придумали.
Ми з товаришем вирішили що будемо діяти вночі. Будемо знаходити одиноких чоловіків в нетверезому стані. Будемо їх зупиняти й представлятися співробітниками міліції. 17 річні пацани. І будемо натякати що від нас можна відкупитися, сплативши так званий штраф. Для реалізації плану. Я знайшов в ящику у батька маленьку червону корочку, яка повинна була служити в якості документа, що підтверджує нашу приналежність до кола захисників правопорядку. Мій друг роздобув кашкет з гербом і кокардою, хтось із його родичів привіз цей кашкет з армії.

А ще, я поцупив у батька, трубочки які повинні були виконувати роль алкотестера.
І ось як все це виглядало:
Вночі, коли вулиці порожні й безлюдні.
Ми немов орли, які падали каменем на кроликів, раптово нападали на п’яницю, якого було неважко вирахувати по ході.
Мій друг Андрій приставляв руку до кашкета і представлявся старшим лейтенантом.
Я діставав червону корочку і тицяючи в обличчя нещасному алкоголіку представлявся молодшим лейтенантом.
Потім ми фіксували алкогольне сп’яніння і пропонували доставити жертву в витверезник.
Якщо жертва відмовлялася. А відмовлялися всі. На цей випадок У мене була дитяча рація, яка не могли робити нічого крім як видавати незрозумілі шиплячі звуки. Я натискав кнопку і всі чули шипіння … Після чого я вимовляв: Прийом. Нам терміново потрібно підкріплення. Вишліть машину і наряд за адресою…
– Не треба! Відпустіть мене! Ось візьміть! – Людина не хоче, щоб за нею приїхав наряд міліції простягав нам грошові знаки, які залишилися від пиятики.
– Щоб більше такого не було! – строго наказували ми. І пропонували проводити клієнта до під’їзду будинку. Але клієнти зазвичай від цієї послуги відмовлялися. Мабуть, їм було соромно. Або вони боялися що ми дізнаємося де вони живуть і тоді не виключено що ця зустріч буде не останньою.
Ось так ось ми грали в Робін Гудів, боролися з пияцтвом, і намагалися заробляти гроші для того, щоб це саме пияцтво було б і нам по кишені.
При цьому нас не мучили докори сумління зовсім, тому що міліція нашого міста займалася тим же самим, тільки робили це нахабніше, жорсткіше, безжалісніше і не пропонували таку послугу як проводи до під’їзду.
Але ось одного разу в нашій системі стався збій.
Ми працювали за відпрацьованою схемою.
Ніч. Безлюдна вулиця. Хитка хода. Стояти! Старший лейтенант Захаров! Загін по боротьбі з пияцтвом і порушеннями правопорядку!
– Серйозно! – здивовано підняв на нас очі чоловік років п’ятдесяти. Він дивився на нас здивованим поглядом. Таким поглядом жінка подивилася б на дитину яку бачить уперше, але яка б при цьому заявила, що вона його мама.
– Загін по боротьбі з пияцтвом і порушеннями правопорядку?
– Так! – намагаючись виглядати впевнено кивав кашкетом мій друг.
– Старший лейтенант Захаров? – уточнив спійманий нами порушник.
– Так точно! – з неприхованою фальшю в голосі намагався грати свою роль до кінця, не лейтенант і не Захаров.
Мужик на якийсь час завис.
– Щас! Розберемося! Щас ми у всьому розберемося! –
Мужик поліз під куртку і дістав рацію. Рація засичала. Він затиснув кнопку.
– Черговий! Це Наумов! Терміново мені наряд на Макушкіна, до ощадкаси.
Ні слова не кажучи один одному, ми немов зайці відскочили убік від нашої жертви.
– Стояти! – владно наказав мужик.
– Але ми слухатися його не збиралися тому що в нашому розумінні, не було нічого страшнішого ніж потрапити в руки міліціонерів навіть якщо ти ні в чому не винен. А в цьому випадку…
– Стояти або стріляю!
Безшумно зі швидкістю переляканого оленя я втік у темряву. Сподіваючись, що вона сховає мене у своїх обіймах.
Пролунав постріл.
Я залишився живий. Мій товариш теж. А ось бажання видавати себе за того, ким ти не є тієї ночі було вбито назавжди…

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Єлисей Пронін

Пастор, проповідник, письменник, керівник факультету організації нових церков в Українській баптистської теологічної семінарії. Має ступінь магістра від Southeastern Baptist Theological Seminary.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button