Історія та археологія

Як християнство створило лікарню

Християнство не є потойбічною релігією, а вчить важливості і досконалості життя в цьому світі. Насправді від служіння зцілення Ісуса до роботи сучасних лікарів-місіонерів незмінною рисою роботи Церкви у світі була турбота про хворих та нужденних, а не просто давати вказівки їм на майбутнє життя.

Рання Церква розуміла служіння Ісуса як парадигму для своєї роботи. Отже, так само як Ісус звільняв віруючих від рабства гріха, ранні християни купували рабів спеціально для їх звільнення. Тоді як Ісус використовував чудодійну силу, щоб зцілити людей від фізичних наслідків гріхопадіння, християни використовували більш звичайні інструменти для догляду за хворими та інвалідами. Ця діяльність сама по собі є не просто доброю справою, а служить розвитку Царства. Хоча Євангеліє є посланням і має бути проголошене, рання Церква вважала діла милосердя та проповідування Євангелія двома сторонами однієї медалі.

Першою великою епідемією, з якою зіткнулася Церква, була Антонієва чума (166-189 рр. н. е.). Побоюючись за своє життя, римляни викидали хворих із домівок, щоб вони помирали на вулицях. Гален, найвидатніший лікар того часу, знав, що не може ані зцілити жертв, ані захистити себе. Тому він утік із Риму, щоб залишитися у своєму заміському маєтку.

Визнаючи, що всі люди були створені за образом Бога і що Ісус прийшов створити все нове, тіло й душу, багато християн пішли в іншому напрямку. Вони боролися з епідемією, доглядаючи за хворими, часто ризикуючи своїм життям.

Оскільки під час епідемії навіть базовий медсестринський догляд може мати суттєве значення, християнські дії врятували життя. Їхня мужність і самопожертва сприяли швидкому розвитку християнства. Наприклад, коли Іриней прибув до Ліона з Малої Азії, там було дуже мало християн. До того часу, коли чума закінчилася, у Ліоні було 200 000 віруючих.

Чума Кіпріана, яка сталася наступного століття, була названа на честь єпископа Карфагена, який задокументував епідемію. Діонісій Олександрійський, також єпископ, так описав те, що сталося:

«При першій прояві хвороби вони відштовхували хворих і тікали від своїх найрідніших, викидаючи їх на дороги ще до смерті, а непоховані трупи вважали за бруд…»

Але він продовжив…

«Більшість наших братів-християн виявляли безмежну любов і відданість, ніколи не шкодували себе і думали лише один про одного. Не зважаючи на небезпеку, вони піклувалися про хворих, дбаючи про всі їхні потреби та служачи їм у Христі».

З перших століть християни сприйняли медичні теорії та практики того часу. Всупереч стереотипам, рання Церква не приписувала хвороби демонам, хоча визнавала демонізацію реальним явищем. Справжня відмінність між християнами та лікарями того часу полягала в готовності ризикувати життям, щоб лікувати хворих, переконані, що якщо вони помруть, це означатиме лише перехід до кращого життя. Лікарі ж втекли.

Християни також заснували перші в історії лікарні. Наприкінці четвертого століття лікарні були як у східній, так і в західній частинах імперії. До Середньовіччя лікарні та лепрозорії (лікарні для хворих на проказу) можна було знайти майже по всьому християнському світу. Коли в той період університети почали видавати медичні ступені, церковні заклади продовжували надавати більшу частину допомоги.

До 18 століття медична сфера ставала все більш професійною та відділеною від духовенства. Хоча монастирі все ще забезпечували догляд за бідними, а догляд майже повністю перебував у руках сестер і черниць, професійні лікарі все частіше розв’язували медичні питання для тих, хто міг дозволити собі заплатити. Священнослужителі доглядали за помираючими та брали участь в обговореннях медичної етики, але не мали інших обов’язків щодо хворих.

Однак медицина була невіддільною частиною сучасного місіонерського руху 19 століття. Оскільки християнство завжди підтверджувало важливість тіла, лікарні незабаром з’явилися скрізь, куди б не йшли місіонери. Це ще один приклад того, як Церква відігравала важливу роль упродовж усієї історії.

Джерело: christianheadlines.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. Тема цікава і освітня, проте не розкрита тут. Питання як діяти під час епідемії, безумовно лежить у моральній площині. Коли це стосується найближчих, то ще зрозуміло, що ми мали б попіклуватися про них. А якщо дальших – то здоровий глузд мав би вмикнути механізм самозбереження. Адже ніхто нікому нічого не винен. Насправді досить актуальний вибір і зараз, у рік війни також. Проте і нині Церква лишається досить активною і ефективною у соціальному служінні людям.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button