Панування чоловіка над дружиною — вимушений захід, результат гріхопадіння, «спочатку ж так не було» (Від Матвія 19: 8). У первісному Божому задумі немає місця будь-якої дискримінації, в тому числі — дискримінації за статевою ознакою. Від початку Бог хотів щоб між людьми була покора один одному. Немає дискримінації місця і в дарах Духа Святого:
«І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть!» (Дії 2: 17-18).
Після воскресіння мертвих і життя майбутнього віку, мабуть, буде відновлена початкова анархічна (тобто позбавлена ієрархії) система взаємного підпорядкування один одному в любові та спільному підпорядкуванні в любові до Бога. Частково початковий Божий задум вже зараз здійснюється в Тілі Христовому, Церкві. Чоловік і жінка, одягнувшись у Христа, знову рівні у славі: «Нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Галатів 3: 27-28). Це зовсім не означає, що ми, чоловіки й жінки, у Христі стаємо ідентичні або взаємозамінні. Ні, ми як і раніше збагачуємо один одного через єдність в різноманітності.
Крім того, по цей бік Божого Царства ми, будучи вже його повноправними громадянами, продовжуємо жити на руїнах вже занепалого Вавилону. І як Христос, прийшовши у світ, повністю підкорився всім його законам, традиціям і умовностям, так і ми продовжуємо слідувати культурним принципам суспільства, щоб свобода в Христі «ваша воля не стала якось за спотикання слабим!» (1 Коринтян 8: 9). По нашій законослухняності в суспільстві люди судять про наш послух Богу. Бо той хто не поважає традицій співгромадян, яких бачить, як може шанувати постанови Бога, Якого не бачить? (Пор. 1 Івана 4:20). Відновлення початкового порядку в Божому домобудівництві відбувається шляхом НЕ статевого розкріпачення або зрівнювання в правах, а через загальне взаємне підпорядкування, «підкоряючись один одному у Христовім страху» (Ефесян 5:21). Така ієрархія Царства Божого — царства викуплених Христом.
У давньогрецькій мові слово «гюпотассо», перекладене як «коритися» мало кілька значень. Як військовий термін воно означало вступити в розпорядження командира або — підлаштуватися «в ногу» з колоною яка марширує. У цивільному ж вживанні воно мало значення «добровільно погоджуватися», «співпрацювати», «розділяти відповідальність», «нести чужий тягар». Так що дана вказівка асоціативно пов’язана з апостольським повчанням «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христовий» (Галатів 6: 2).
У наступних віршах Послання до Ефесян (5: 22-6: 9) апостол наставляє нас, як саме має реалізовуватися це «вже» взаємна покора один одному в контексті «ще» визначаються впливом гріха відносин дружини-чоловіки, діти-батьки, раби пани. Цей принцип «вже»/«ще», характерний для «останніх днів», коли Царство Боже вже відновлено Воскресінням Христовим, але царство світу цього ще не знищене, яскраво проявляється у зв’язку з таким служінням жінок в ранній Церкві як пророцтво (що б ми не розуміли під цим словом).
Павло згадує пророцтво серед чотирьох духовних дарів, особливо даних Богом Церкві «щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Ефесян 4: 11-13), і визначає його як звернення до людей «на збудування, і на умовлення, і на розраду» (1 Коринтян 14: 3). Так що пророцтво — різновид служіння словом. Автор Дії апостолів згадує як мінімум один, але множинний прецедент виконання цього служіння жінками — у благовісника Пилипа «мав чотири дочки, що пророкували» (Дії 21: 9).
Апостол не ставить під сумнів можливість виконання цього служіння жінками, але дає інструкції, як саме воно повинно здійснюватися — з покритою головою (1 Коринтян 11: 5), тобто у формі, яка є пристойною для суспільства. Бо в римській культурі поява в громадському місці заміжньої жінки з непокритою головою вважалося настільки непристойним, що політик і поет Сульпіцій Галл вигнав з дому дружину, яка насмілилася вийти на люди без покривала.
Сьогодні під час обговорення ролі жінок в церкві найчастіше згадують апостольську вказівку: «Нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, тільки коритись, як каже й Закон. Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, непристойно бо жінці говорити в Церкві!» (1 Коринтян 14: 34-35). Але, беручи до уваги вищезазначене повчання про те, як саме жінка повинна вести в церкві служіння словом, слід визнати, що цей текст, мабуть, відноситься до іншої категорії жінок — до тих хто слухають. А тим що пророкують або тим, що моляться належить слідувати вказівкам одинадцятого розділу того ж послання.
Приклад з покриванням голови вказує на поширення принципу загальної покори ще далі, ніж тільки «один одному». Апостол вчить того ж, що практикує сам: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. … Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником.»(1 Коринтян 9: 19, 22-23). Таким чином, у Христі, який помер в рівній мірі і за жінок, і за чоловіків, досягається відновлення початкового Божого задуму про їхню рівноцінність в славі. Тільки досягається ця рівноцінність НЕ через емансипацію, а через покору всіх всім. Не через боротьбу за свої права, а через добровільну відмову від них. Відмовляючись від своїх статевих прав, християни відновлюють онтологічну гендерну єдність, — подібно до того, як Христос відновлює єдність Творця і творіння, по Власній волі відмовляючись від прав Божественних (Филип’ян 2: 6-11). Слава Божа проявляється в смиренні.
Культурні аспекти суспільства змінюються. Наприклад, якщо сьогодні чоловік одягнеться так, як одягалися в часи Христа, наші сучасники вважатимуть його одяг жіночим. Але як Христос на землі підкорився культурним постановам свого часу, так і учням Його слід дотримуватися прийнятих в суспільстві уявленням про те, що — природне (1 Коринтян 11:14), а що — ганебне (1 Коринтян 11: 6). Адже важливіше не те, що зовні, а те, що всередині.
«А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, 4але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жадного страху» (1 Петра 3: 3-6).
Мова йде не про нехтування своєю зовнішністю. Ми знаємо, що Сарра була «жінка вродлива з обличчя» (Буття 12:11). А, беручи до уваги багатство і статус Авраама, навряд чи вона ходила в волосяниці. Важливо, щоб привабливість «зовнішньої людини» не служила ширмою для прикриття убогості «внутрішньої людини», як це повсюдно поширене у світі.
Але навіть такі культурно-орієнтовані вказівки, як «Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні» (1 Тимофія 2: 11,12) дані виключно в застосуванні до відносин між жінками та чоловіками, а не жінками й чоловіками, які в шлюбі між собою не перебувають. Водночас, до всіх жінок в рівній мірі застосовні повчання вчитися «щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово» (Тита 2: 4, 5).
Більше про те, що таке покора:
У Христі всі рівні в славі, і кожен несе служіння відповідно до своїх дарів. Одні дари даються чоловікам, інші — жінкам; одні — батькам, інші — дітям; одні — начальникам, інші — підлеглим. «І кожному дається виявлення Духа на користь» (1 Коринтян 12: 7). Відповідно, і загальна покора один одному у Христовім страху приймає різні форми:
Тіло не володіє головою, ні голова тілом. І голова, і тіло належать один одному. Гріх зруйнував стосунки взаємної приналежності між Богом і людьми. Але Христос знову відновлює втрачену єдність і, беручи на Себе роль сполучної ланки, стає главою щодо людини й тілом — щодо Бога: «Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христові Бог» (1 Коринтян 11: 3).
У Христі відновлюється не тільки єдність Творця і творіння. Будучи досконалим Агентом примирення, Він заповнює Собою всяку прірву, утворену гріхом. Коли мати-одиначка сама виховує дітей, Христос стає її головою безпосередньо. Коли діти-сироти ростуть без батьків, вони знаходять сім’ю в Христі.
Віра в Бога — Отця, Сина і Святого Духа, це не просто абстрактний догмат, що відокремлює правовірних від єретиків. Сповідуючи Триєдність Божу, ми визнаємо, що, втілившись у Христі, Творець став частиною творіння. Втілений Син як би служив Тілом Отця — виконував Його волю, зміцнюваний Духом Святим. І тепер, коли Він, вознісшись, сів праворуч Отця, ми — Його тіло, наділене Святим Духом. Наша роль у творінні — виконувати Синівське служіння Отця під проводом Святого Духа. У цьому — призначення Церкви. І чоловіків, і жінок.
[sc name=”futerblock” ] [sc name=”obraz-podoba” ]
