Проза

Василеві будні

Вася ще раз ретельно перерахував купюри. Знову вийшло 3 000 євро. Він акуратно поклав папірці в металеву коробочку, закрив кришечку і вже замріявся про відпустку як у двері нудно і скрипуче подзвонили. «Треба б дзвінок замінити, – подумав Вася, ховаючи коробочку в шафу під раковиною на кухні. – Кожен раз здригаюся, коли дзвонять…».

На порозі стояв мужик в капелюсі глибоко насунутому на слизькі очі. «Розмова є, на кухню пропустіть?» – «З чого це відразу на кухню! – Василеві ноги зрадницьки підкосилися, він відразу подумав про коробочку під раковиною. – Підемо в залу, там на дивані присісти можна». Слизькі очі недобре блиснули: Ну, думав, кавою почастуєте. «Кавою пригощу. Так. Але не на кухні». – «ОК, давайте хоч в залі».

– Справа є, – з місця в кар’єр почав незнайомець, боязно потягуючи гарячу каву і прижмурюючи ліве око. Це стара звичка на випадок, коли ложечку з чашки не витягнув. І все б нічого, Василь справи любив і в принципі не був проти справ, але з під капелюха раптом прилетів додаток: – На три тисячі справа!

– Чому саме на три?! – з готовністю напружився Вася. Долоні його миттєво спітніли, рука сама потягнулася до широкої клешні помацати ключик від шафи під раковиною, що спочивав в кишені.

– Ну так, на три. Тому що стільки це коштує, – незворушно відповів незнайомець.
– Капелюх – зніми!
– А?
– Капелюх, кажу, зніми. У будинку тепло. Нічого, що я з тобою на «ти»? Тебе як звуть, до речі.
– Рептилоїд.
– Що?
– Не «що», а Рептилоїд. Ім’я таке.
– Хм, рідкісне. Ім’я. Так що у тебе за справа на три тисячі, Рептилоїд?
– Коротше, ти хочеш сусіда налякати?
– Навіщо?
– Ну щоб злякався. І ще контролювати його цілий рік будеш? Я все влаштую.
– Я не питаю, влаштуєш ти чи ні, я питаю: Навіщо? Навіщо мені це?
– Що тут незрозумілого. Сусіда твого налякати! Розумієш?
– Розумію. Мені-то що від того, що він налякається?

Капелюх заворушився на слизьких очах. Рот під очима почав пояснювати, як і наскільки Васі має стати приємно, коли сусід налякається. Крім того, є приємний бонус, сусідові не можна буде цілий рік виходити з дому – хіба тільки по нужді – та й то в масці.

Схожі статті

– Тобто, – все ще намагався знайти сенс Вася, – мені повинно бути приємно від того, що сусід налякається і я повинен прийти в захват від думки, що буду точно знати, коли він ходить «по нужді», так? А нічого, що він за моїм городом доглядає і податки мені платить у вигляді оренди за будинок, в якому живе? Город за рік прийде в непридатність, продукти пропадуть, я не отримаю податки й за це все задоволення я ж ще й заплатити повинен?

– Але зате він налякається!
– У тебе з головою все в порядку, Ріпа?
– Я не Ріпа, я Рептилоїд!
– Яка різниця… Я тебе резон пояснити прошу. Ре-зон. Розумієш? Хочу зрозуміти зв’язок між гіпотетичним страхом сусіда з моїм гіпотетичним задоволенням від нього.

– Ти отримаєш задоволення, ось побачиш. Обіцяю! Правда, я тобі ще сказати забув…
– Що ще?..
– Ну, що ти… це… теж вдома сидіти повинен будеш. І… теж… тільки по нужді й тільки в масці.
– Нє, ти точно з дуба впав, Ріпа!
– Я не Ріпа!

– Мовчи! Ти вимагаєш в мене гроші, накопичені кров’ю і потом, подаєш це під соусом якогось примарного задоволення, одержуваного від уявного страху сусіда, при цьому я буду робити те ж саме що і він, сидіти вдома і «боятися», і до того ж залишуся з зарослим городом і без доходу від податків. Капелюх у тебе хороший, звичайно, але все що під ним – не дуже…

Гість вирішив викладеш ще один козир. «Я ж не собі ці три тисячі беру, я їх виплачую в якості, допомоги всім сусідам за те, що вони боятимуться…».

– Ти сам себе чуєш, Рептилоїд? – вже не стримував емоцій Вася. – Знаєш, чому я маю ці три тисячі? Тому що я не робив до цього часу дурниць і дбав про те, щоб люди не сиділи вдома, а працювали. І сусід мій в тому числі. І приносили мені прибуток. І якщо тобі нині приснився поганий сон, не вивантажувати ж свій маразм з хворої голови на здорову.

– Але ж сусід цілий рік боятися буде… – зробив ще одну несміливу спробу незнайомець.

Читайте також:

– Ага, боятися. І вважати мене ідіотом, який платить останні гроші за те, що сусід нібито повинен злякатися. Шукай дурнів в дзеркалі. Ріпа.

– Добре, – не витримав і кинув по столу капелюх. – Ось тобі мій головний аргумент: розумні люди, підкреслюю, розумні і їх чимало! Так ось багато розумних людей вважають, що таке можливо. Невже розумні люди для тебе не авторитет?

– Ось і йди до цих розумних людей! – відкриваючи двері і запрошуючи гостя на вихід, вигукнув очманілий вкрай господар будинку. – Іди. І передай їм моє сердечне «Привітання!» Арівідерчі, Рептилоїд.

Василь закрив двері. Шумно гепнувся на диван. Задумався… Що це було? Мара? Може привиділося? Так немає ж, ось і чашка на столі. Ще тепленька. Буває ж! А дзвінок все ж треба замінити…

Джерело: facebook.com/andreas.patz.54

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Андреас Патц

Пастор, християнський журналіст та автор книг. Засновник щомісячного видання «Міжнародна християнська газета», яка друкується зараз в кількох країнах світу. Є головним редактором.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button