І він помер…
У Лондоні жив купець, який не вірив у божественне походження Біблії, ніколи не читав Слова Божого і не слухав проповідей.
Якось одній із його племінниць вдалося все-таки умовити його послухати одну проповідь. Цього вечора проповідник читав із п’ятого розділу Буття, в якому вісім разів зустрічаються слова: «І він помер». Сама племінниця була розчарована.
— Чому Бог припустив, — думала вона, — що саме сьогодні проповідник обрав такий монотонний текст про родовід?
Дорогою додому дядько не промовив жодного слова. З кожним кроком у його вухах звучали слова: «І він помер».
Увечері в кімнаті з кожним ударом настінного годинника у його вухах звучало: «І він помер». Наступного ранку, сидячи за письмовим столом, він знову чув лише ці слова: «І він помер». Він не міг сконцентрувати свої думки й навіть у простих підрахунках став робити грубі помилки.
– Ні, – вигукнув він, – я мушу сам ще раз прочитати цей розділ!
Він розкрив роками нечитану Біблію і прочитав розділ з наполегливо повторюваними словами «І він помер», що нагадували йому так наполегливо про неминучість смерті.
Бог ужив ці слова, щоб розбудити його совість, що давно заснула.
– Зараз я ще серед тих, що живуть, – думав купець, – але й про мене колись теж буде сказано: «І він помер». А що потім?
Усвідомлюючи згубний стан своєї душі, він не знайшов спокою, поки не пізнав Ісуса Христа як свого Спасителя, який сказав: «Я – воскресіння і життя; віруючий у Мене, якщо й помре, оживе» (Ів. 11, 25-26).
Джерело: xristianin.org