Для життя

В часи тривог, зневіри і сумніву…

На нашу землю прийшли смутні часи. Мирний протест групи людей проти некоректних дій влади переріс у нечуване за всі роки існування Української держави силове протистояння. Хтось називає це національно-визвольним рухом, а хтось – спробою державного перевороту. Так чи інакше, це вибух людського болю й відчаю, палке прагнення до свободи та справедливості. На жаль, замість співчуття і порозуміння, народ зіткнувся з ненавистю, жорстокістю і насиллям.

Драматизм ситуації посилюється тим, що з обох боків барикади стоять люди однієї крові – українці, одного віросповідання – християни. У багатьох із них є сім’ї, батьки й матері, дружини, діти. Від того, як вирішиться цей конфлікт, залежить їхнє майбутнє. Кожна свідома людина повинна відчувати цю відповідальність!

«Я звертаюся до тих, хто сьогодні стоїть по обидва боки конфлікту, до протестуючих і до озброєних представників влади, а також до тих, хто впливає на них наказами чи закликами: кожен з вас перед Богом відповідатиме за свої слова і дії, за пролиту кров і завдані каліцтва. Цієї відповідальності ніхто не уникне, від неї ніхто не буде звільнений!» (Патріарх Філарет).

Досліджуючи Святе Письмо, ми знаходимо кілька принципових граней відповідальності християн перед суспільством. Зрозуміло, що ця відповідальність лежить на нас не лише в дні суспільно-політичних криз, але в такі моменти розуміння цього особливо важливе.

Насамперед, християнам потрібно молитися.

Молитва – наша головна зброя, вона надзвичайно могутня, але не нашою силою, а силою Божою.

«Нам потрібна заступницька молитва, яку ми практикуємо дуже і дуже рідко. Заступницька молитва про Україну характерна тим, що ми прагнемо максимально, наскільки це можливо, зрозуміти і відчути процеси, які відбуваються в Україні. Заступницька молитва про українців характерна тим, що ми можемо ототожнити себе з історичним болем, стражданнями і почуттями цього народу таким чином, що можемо щиро молитися від імені українця, українського народу, просячи Бога про заступництво, оскільки знаємо його біль, оскільки плачемо разом із ним. У заступницькій молитві немає місця ненависті, а тільки глибоке співчуття через розуміння глибини болю української сім’ї і народу. Ми не можемо молитися заступницькою молитвою, якщо дивимося на людину зверхньо, зневажаючи її за переконання, за любов до свободи, радіючи (хай навіть тихенько, підступно, в душі) насильству влади над народом… Прошу молитися заступницькою молитвою, щоб Бог через ці страшні випробування дав здатність людям по обидва боки барикад побачити Свою безумовну любов, Свою жертву викуплення за гріх на Хресті Христа» (Т. Дятлик).

Віруючі люди за будь-яких обставин повинні чинити правду, незалежно від того, що відбувається навколо.

У цьому була сила Ісуса Христа. Він робив те, що правильно. Він не ставив Собі за мету скинути один уряд і встановити інший. Але, разом із тим, Він не боявся говорити про проблеми тих, хто перебував тоді при владі (Мт. 23). Він називав зло – злом і добро – добром, тому що підпорядковувався волі Отця, а не тиску якоїсь політичної сили, що діяла в суспільстві. Цим вирізнявся й Іван Хреститель. Він прийшов не для того, щоб воювати з Іродом. Він проповідував покаяння, готуючи шлях для Месії. Але не оминув увагою гріх царя, а сміливо викрив його (Мт. 14:3). Це було характерно й для апостолів. Вони були законослухняними громадянами, та в ситуаціях, коли вимоги влади суперечили чітким Божим повелінням, апостоли безстрашно вибирали послух істині (Дії 5:29).
«Якщо ви живете в оточенні, де всі говорять неправду, то говоріть правду, і ваше слово буде революційним! Якщо живете в країні, де крадуть, – не крадіть, навіть якщо це приведе вас до певних матеріальних невигод! Таким чином, для свого особистого життя і для життя вашого оточення ви закладете скарб, який не вимірюється в грошовому еквіваленті… Щоб перемогти опонента в мирний спосіб, потрібно бути духовно і морально вищим за нього…» (Голова УГКЦ Святослав Шевчук).

Незважаючи на те, що християни перебувають у бурхливому океані зла, вони покликані творити добро скрізь і завжди. Апостол Павло говорить про це дуже конкретно: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим. 12:21).

Зустрічаючись із несправедливістю, злом, нахабністю й неприхованим обманом, важко продовжувати робити добро. Це, направду, можливо лише для тих, хто знає Бога й перебуває в Ньому, хто наповнюється Його почуттями.

Віруючі люди прагнуть до миру за будь-яких обставин 

Спонукувані своїми інтересами, почуттями й пристрастями, люди легко наповнюються непримиренною ворожістю. Завдання віруючих людей – принести в атмосферу антагонізму здатність шукати мир й передавати його іншим. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Мт. 5:9). Писання не гарантує, що ми завжди досягатимемо миру, але вимагає, щоб ми завжди прагнули миру й шукали його (1 Петр. 3:11).

І найголовніше, що християни повинні робити, – це проповідувати Євангелію.

Навіть якщо в якійсь країні в результаті революції й вдалося б установити ідеальний політичний лад (якого на землі не існує) з ідеальними порядками в суспільстві (що неможливо у світі гріха), не знаючи Христа, піддані цієї держави після смерті успадковують вічну загибель. Розуміння цінності людської душі й реальності вічності обов’язково змінює пріоритети відроджених людей. Спасіння стає важливішим за встановлення нової влади й проповідь – важливіша від політичної діяльності.
«Будь-яка ідеологія або партійна програма без учення Христа в своїй основі стане руйнівною для українських державних і громадських інститутів… Вихід є лише в Христі, насамперед, в покаянні перед Ним за насилля над людьми, тому що лише Його милість і благодать, викуплення і прощення відновлюють образ людини, створеної за Його образом і подобою. І лише бачачи в іншому образ і подобу Божу, ми можемо зупинити насилля, тому що через очі іншого на нас дивиться Христос. Тому що тільки там, де двоє чи троє, чи більше людей збираються в Ім’я Його, Він обіцяє бути серед них» (Т. Дятлик).

Більше про молитву:

У ці дні ми, християни, проходимо серйозні випробування нашої вірності Богові та Його Слову. Ця ситуація може допомогти кожному з нас дослідити, насамперед, своє серце. Ми можемо виявити в своєму серці страх, або байдужість, зло і ненависть, або бажання справедливості. Можемо виявити пріоритетність земних цінностей над небесними.

Нехай Господь допоможе нам виявити власні пристрасті, щоб, проходячи через великі випробування, ми, передусім, пильнували, аби наші серця прагнули змінюватися в образ Ісуса Христа.

Матеріал підготувала Надія Доля

 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button