Інтерв'юКонкурс

Духовний форпост на півдні Січеславщини

Голова Дніпропетровської облради Микола Лукашук 18 жовтня нагородив священнослужителів Дніпровської єпархії Православної Церкви України, які несуть послух капелана та беруть активну участь у волонтерській діяльності, відзнаками голови обласної ради з нагоди Дня захисників і захисниць України.

Під час церемонії вручення він зазначив: «Повномасштабна війна ще більше показала нам важливість ролі священнослужителів у підтримці ЗСУ та всього українського народу. Капелани супроводжують наших захисників на святу справу звільнення рідної землі, підтримують, допомагають… Вони теж на передовій і в них своя місія – молитва, волонтерство, допомога. Дякую кожному з вас!»

Нагрудним знаком «За заслуги перед громадою» нагороджений благочинний Широківського району та Інгулецького району м. Кривий Ріг настоятель храму Всіх Святих землі Української й храму Великомучениці Варвари Православної церкви України в с. Широка Дача, митрофорний протоієрей Іван Батіг. Отець Назар Батіг відзначений Почесною грамотою обласної ради.

Скориставшись нагодою, ми відвідали храм Всіх Святих землі Української, де поспілкувалися з його настоятелем.

– Отче Іване, вітаю Вас із нагородою за волонтерську діяльність. Як в умовах повномасштабного вторгнення та близькості бойових дій вдається тримати духовний фронт?

– Дякую. Знаєте, інколи було дуже й дуже непросто. Ми, мабуть, єдине місце на

Дніпропетровщині, а може й у всій Україні, де на Великдень доводилося освячувати паску фактично на «нулі», бо фронт практично впритул наблизився до села Ганнівка Широківської територіальної громади Криворізького району. Отець Назар проїхав через усі блокпости, бо туди вже нікого не впускали, богослужіння та освячення відбулося за участю тих небагатьох місцевих жителів, які залишилися, та бійців ЗСУ. Варто відзначити, що проживаючи в «сірій зоні», під обстрілами, люди більше приходять до віри, шукають у ній опору й надію у цей напружений час. За цих вкрай непростих умов проходить переоцінка цінностей, те, що було для багатьох важливим у мирному житті часто відходить на другий план.

Війна, на жаль, зачепила й наші храми. Від прильоту ворожого снаряду, який вибухнув неподалік, постраждав храм у с. Ганнівка, через один будинок від СвятоПокровського храму в с. Шестірня також був приліт, вибуховою хвилею зруйнувано 7 вікон Свято-Успенського храму в с. Андріївка.

З першого дня війни ми започаткували щоденний молебень «За Україну та наше воїнство». В перший день склали його самі й служили вдвох із матушкою. На другий день кілька людей підійшло, далі – більше. А потім повелося, що ми кожного дня о 9.00 проводимо цей молебень.

Коли 10 березня розпочалася евакуація жителів Інгульця, мені теж рекомендували виїхати. Я вивіз своїх дітей, онуків на Західну Україну, бо залишатися їм тут було небезпечно, а сам повернувся. Але й тоді, у ті кілька днів моєї відсутності, молебень не припинявся. Ми залишили ключі від храму парафіянам, вони кожного ранку приходили до храму й ми проводили онлайн богослужіння (вже мали досвід під час пандемії коронавірусу) через сотовий телефон. Одне таке онлайн богослужіння провели з Манявського скиту, друге – з моєї альма-матер – Львівської духовної семінарії, третє – по дорозі додому з території храму в Немирові. На той час у ПЦУ вже було оформлено молебень за Україну, а в нашому храмі був планшет, тому я бачив усіх присутніх і вони мене теж чули й бачили. Таке духовне єднання під час молебню за Україну.

Там же на Західній Україні сконтактувався з гуманітарними місіями, завантажив автівку їхньою допомогою, яку ми тут передали нашому воїнству.

Коли приїхали сюди, на очах багатьох були сльози, бо тільки тепер усі по-справжньому пізнали істинну ціну нашої Батьківщини, наскільки ми її любимо й цінуємо.

Духовний форпост на півдні Січеславщини

Як Ви прийшли до волонтерської діяльності?

– Мене схвилювало те, що вантажі, які гуманітарні місії направляли, в основному осідали в м. Інгулець і не доходили до деокупованих територій. А саме там люди найбільше постраждали. Вразила розповідь нашого волонтера, який привіз в одне із сіл на Херсонщині 4 пакунки гуманітарної допомоги. Люди, які пережили тимчасову окупацію, зібралися й усі продукти, а їх було небагато, поділили порівну між усіма.

Це мене так вразило, що почав шукати вихід на Продовольчу програму ООН WFP, звернувся до них, пояснив реальну ситуацію на тих територіях. Після рекомендацій інших волонтерів, певних перевірок були досягнуті домовленості й гуманітарний вантаж було спрямовано до нас.

Храм Всіх Святих землі Української у с. Широка Дача є до певної міри унікальним, він двоповерховий. У нижньому ми служимо взимку, він заглиблений у землю, зведений із міцних блоків, має міцні перекриття. Він слугує своєрідним укриттям для нас. Коли обстрілювали Інгулець, ми знаходили на території храму шрапнель.

Верхній храм ми задіяли в якості складу для гуманітарної допомоги. Звідси за допомогою наших волонтерів Руслана та Олега їх власним транспортом ми організовуємо місії гуманітарної допомоги на деокуповані території.

Нас радо зустрічали, бо ми в дійсності стали першими, хто привіз туди допомогу від Продовольчої Програми ООН. На той час були й деякі закриті села, мешканці яких не бачили цивільних людей від початку повномасштабного вторгнення. Нас спочатку й не допускали, а потім під контролем наших бійців ми все-таки туди потрапили, роздали продукти й ліки.

Наш храм став своєрідним гуманітарним центром, але подібні гуманітарні хаби були створені також в інших наших храмах у с. Шестірня, с. Степове, с. Олександрівка, с. Андріївка. Наприклад, у Шестірні допомогу отримали люди, які виїжджали з Іванівки, місцеві жителі, які потерпали від обстрілів.

Допомога людям на деокупованих територіях від Продовольчої Програми ООН – це один напрямок нашої волонтерської діяльності.

Інший – забезпечення медикаментами. В першу чергу допомагали сільським амбулаторіям, військовим на блокпостах та у місцях їх розташування.

Ще одне – добрі справи. Днями за допомогою батьків діти приготували смаколики, а в недільний день, коли на проспекті Перемоги багато людей, влаштували ярмарок. Вони пригощали кавою та чаєм зі смаколиками й збирали кошти для ЗСУ. Зібрані 1836 гривень принесли до нашого храму та вручили мені. Спільно прийняли рішення придбати термоковдри, яких потребують наші захисники на передовій.

До цієї доброї справи, яку започаткували діти, долучились наші парафіяни, вони принесли власноруч зв’язані шерстяні рукавички та шкарпетки. Інші, які не мають часу та здібностей в’язати, купували речі в магазині і приносили до храму. В цей самий період волонтери привезли продуктову передачу від наших парафіян, які живуть у Польщі, а діти передали свої малюнки для воїнів.

У нашому храмі був звершений молебень «За Україну та наше воїнство», він був особливий, тому що з нашими мирянами молилися не тільки діти, а й воїни.

Після звершення бійці отримали благословення на захист нашої Батьківщини і подяку та обійми від дітей.

З дня на день чекаємо на автомобіль-пікап для воїна-земляка, мама якого є нашою парафіянкою. За допомогою волонтерів автівка перетнула польсько-український кордон, ми її оформили на нашу громаду. Після огляду на СТО, освятимо, зберемо ще допомогу й машина відправиться під м. Бахмут.

Підтримуємо тісний зв’язок із нашими земляками, які розпочали захищати країну ще в 2014 році, а нині успішно продовжують це робити. У місцях їхньої дислокації в польових умовах проводимо  молебні, причастя, підтримуємо наших захисників молитовно й духовно.

За час війни збільшилася кількість вінчань військових. В перші дні добровольці, які йшли на фронт, вінчалися, бо не знали як складеться їхня подальша доля.

Зараз є випадки, коли бійця відпускають з частини на кілька годин. Його чекають у храмі, він приїжджає, стає під вінець, відбувається таїнство вінчання, а потім військовослужбовець відбуває назад до частини. Нехай ці шлюби будуть благословенними на Небесах і щасливими на землі.

Що найбільше запам’яталося Вам від цих гуманітарних місій на деокуповані території?

– Найперше, що я побачив там при спілкуванні з людьми – страх в їхніх очах. Як розповіла одна жінка, окупанти забрали, що змогли, з їстівних запасів у погребі, а, виходячи, кинули туди гранату. Всі закрутки та запаси, що залишилися, були знищені. Через окупацію вчасно не посадили картоплю, тому вона не вродила, виросла розміром із горіх. У людей з’явився страх: а що ж воно буде, що будемо їсти?

Вдивляючись у ці очі, приходить розуміння, що допомагати цим людям необхідно. А хто, як не ми? Тому, коли роздавали продукти харчування, мешканці були дуже вдячні за те, що про них не забули.

Інколи потрапляли в досить екстремальні ситуації. Привезли допомогу в с. Наталине, за річкою бачимо велике село Новобратське, але міст через водойму підірваний. Місцеві мешканці показали брід. Ледве перебралися вбрід й виїхали на інший берег, бо там досить складний рельєф. Заїхали в село, роздали гуманітарну допомогу всім, хто там залишився. Назад вбрід не дуже хотілося, запитуємо в людей, а тією грейдерною дорогою зможемо виїхати? А вони на нас великими очима дивляться: не знаємо, бо за час тимчасової окупації ми нікуди не виїжджали. А одна старенька мовить: «Можна. Звідти вчора танк приїхав».

Посміялися, мовляв, ми ж не на танку. Та й великий ризик потрапити на заміновану ділянку. Врешті-решт потихеньку виїхали тією дорогою, у вікно бачимо ще одне село. Подивилися по карті, а це Архангельське, на той момент окуповане рашистами. Значить наш бус і автівка потрапили в їхнє поле зору, а це може погано закінчитися. Тому швидко проїхали, повернули на Ганнівку, а тут наш блокпост: «Хто такі, звідки взялися? Через нас не виїжджали, як туди потрапили?» Пояснили, що переправлялися вбрід, тоді повірили перевірили документи й відпустили.

…Маємо допомагати нашим оборонцям, і наші громади, парфіяни прекрасно розуміють, що маленька часточка їхньої любові, сприяння хоч трішки, але наближають нашу Перемогу. Ми готові всіма силами й надалі надавати допомогу й підтримувати захисників нашої держави.

– Дякую, отче Іване, за змістовну бесіду. Окрема подяка за Вашу волонтерську діяльність, яка надихає й дає приклад для наслідування багатьом.

Спілкувався Олександр КОЗЛЕНКО

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button