Про відомих

Сьогодні виповнюється 300 років від дня народження Григорія Савича Сковороди

Сьогодні виповнюється 300 років від дня народження величної постаті української культури – Григорія Савича Сковороди. Для багатьох ця особистість постає дійсно невловним птахом, який майорить десь у вишині над усім буденним, а для інших, небагатьох, він є тим, хто допомагає розгледіти стежку життя, немов друг-наставник.

Український богослов, філософ, поет, музикант – таким сучасне українське суспільство знає Григорія Савича. Третього грудня, вже три століття тому, Григорій народиться в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині.

Через сорок років Григорій Савич, прочитавши лекції з грецької мови в Харківському колегіумі, повернеться додому й згадає в листі до свого учня, Михайла Ковалинського:

Колись у цю ніч привела мене мати на світ
Цієї-бо ночі подав я і перші ознаки життя.
А другої ночі, о Христе, мій Боже,
В мені народився твій Дух Пресвятий,
Бо марно би мати моя народила мене,
Якби не родив мене Ти, о світло моє, о життя!
Пер. з лат. Ушкалов Л. В.

Цей вірш Григорій Савич напише, розмірковуючи про те, що життя смертних сповнене злиднями, але тут же додасть: «Яке ж бо нещасне створіння – людина, котрій у цьому кіммерійському мороці мирської глупоти не зблиснула іскра Христового світла». Григорій Савич знав не з чуток про складне життя людини, адже народився й ріс у незаможній козацькій сім’ї. Хоч його навчання в Києво-Могилянській академії й було безплатним, проте життя там не було легким і радше лиш додавало труднощів: приміщення без опалення та світла, харчування від академії за найкращих обставин – раз на день, а здебільшого студенти повинні були розраховувати на себе. Але попри такі складні життєві умови, вимоги до навчання було доволі високими – звернути хоча б увагу на мови, які вивчав Григорій Савич: українську, польську, латинську, німецьку, грецьку, єврейську.

Цікавим спонуканням студентів до вивчення латинської мови було правило завжди розмовляти між собою й до викладачів латинською, а за недотримання правил розмови на латині чи допущення помилок студент отримував так званий калькулюм – невеликий згорток паперу у футлярі. Якщо цей згорток залишився у студента до кінця дня, то на ранок він отримував від вчителя березової каші, тобто мав фізичне покарання. Такою була невелика частина життя Григорія Савича, яка, звісно, вплинула на його подальше життя.

Якщо умовно перегорнути книгу життя Григорія Савича до сторінки з викладацькою діяльністю, то українці пам’ятають його насамперед як мандрівного філософа-вчителя або проповідника.

Приблизно за чверть століття, мандруючи Слобожанщиною, Григорій Савич стане доволі впізнаваною постаттю. Як напише згодом Михайло Ковалинський, «і добра і лиха слава ширилась про нього в усій Слобожанщині та Гетьманщині. Багато хто засуджував його, дехто хвалив, і всі хотіли бачити його…»

Бажання побачити Григорія Савича виникало внаслідок його незвичного на той час життя: людина, яка живе, як пустельник, мандрує і до того ж є голосом великої правди. Про яку правду може йти мова? Варто хоча б пригадати доволі відомий вірш «De Libertate» – «Про свободу».

Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!

Розмірковуючи про свободу у вірші, Григорій Савич не тільки протиставляє свободу й золото та каже, що золото, порівнюючи до свободи, лиш болото, але й вважає свободу за куди більшу необхідність для людини, коли згадує першого гетьмана Богдана Хмельницького, який був речником вільності українського народу. Григорій Савич добре розуміє ціну волі для України, тому що сам був сином поневоленої України, з якою ділив особисто лиху долю убогого мандрівного вчителя, що міг будь-якої миті втратити мізерну волю, яку так пильно оберігав.

Григорій Савич своїм життям показував силу своїх слів. Бути вільним для нього було принципово важливим, а саму свободу він вбачав у Христі – його життя можна порівняти зі словами апостолом Павла: «Перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість…» (Рим. 12:2). За допомогою цих слів можна зрозуміти, чого прагнув Григорій Савич, – він бажав змін розуму, який був підпорядкований Христу. Сковорода прагнув втілити в життя вільність, яку вбачав і мав у Христі – не проміняти свободу на золото-болото, щоб не опинитися в дурнях, і пам’ятати героїв своєї батьківщини, які боролися за її свободу від гноблення й поневолення.

У день 300-річчя з дня народження Григорія Савича Україна в боротьбі за своє існування. Двісті вісімдесят три дні український народ виборює вільність у кривавому протистоянні. Протягом цих днів країна переживає історичний досвід боротьби за вільне життя – за те життя, яким хотів жити Григорій Савич, і за життя, якого прагнув український народ минулих сторіч. Сьогодні російська федерація бажає відібрати вільне життя у вільної України, але, як і багато років тому, прагнення поневолення України ламається незламністю її нації.

Символічно, що в зруйнованому російською ракетою музеї Г. С. Сковороди на Харківщині, меморіал самого Григорія Савича лишився неушкодженим. У такому контексті відомі слова «світ ловив мене, та не впіймав» наповнюються новими символічними сеансами: прагнення поневолити пам’ять про Сковороду не мала успіху – прагнення поневолити українській народ також не увінчались успіхом, адже жодна ракета не може зламати бажання жити вільним життям чи бодай стерти пам’ять про це вільне життя.

Автор: Євгеній Уткін − методист кафедри богословʼя Українська Євангельська Теологічна семінарія

Джерело: УЄТС

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

3 Коментарів

  1. “…першого гетьмана Богдана Хмельницького, який був речником вільності українського народу.”
    Досить “цікава” точка зору. І яку, до того ж, поділяє й піарить… євангельський християнин – науковець-богослов (!)
    І це саме той “речник”, що підняв та очолив дуже криваво-жорстоку “визвольну” війну, яка супроводжувалася абсолютно безглуздими й нещадними зіткненнями й конфліктами, у т. ч. на соціально-класовому та політичному, релігійному та етнічному ґрунті. З великим числом невинних жертв – жінок, старих, дітей.
    І, зокрема, у безжальному, людожерському полум’ї цієї війни – в т. ч. – безслідно зникли – загинули десятки протестантських громад в Україні…
    Але своєрідним “апогеєм” та чи не головним “досягненням” особисто Богдана Хмельницького та цілої Хмельниччини загалом, вочевидь, стала сумнозвісна “Переяславська (з)рада”!
    Та сама – дуже й дуже суперечлива і просто сумнівна подія всієї української історії, що, по суті, “легітимізувала” експансійно-загарбницькі претензії московського царства на поступове захоплення і майбутню анексію ним України! Та, що фактично розпочала та “узаконила” крутий – доленосний розворот нашої Вітчизни: з її магістрального шляху розвитку – як складової європейсько-християнської цивілізації на манівці повного регресу й поневолення напівазійською і напівдикою – варварсько-ординською московією-росією!
    І дуже трагічні плоди й наслідки всього цього безвідповідального безглуздя – так вельми тяжко й болісно-криваво – долаємо і “випльовуємо” аж дотепер!

  2. Р. S. Зрозумів. “Слово про Слово” встановило режим попередньої ЦЕНЗУРИ.
    І з чим я його, власне, ніяк НЕ ПОЗДОРОВЛЯЮ!

  3. Р. Р. S. Відповідно реагуючи на подібні ситуації, тобто згадані в першому моєму коменті жорстокі й криваві, але всуціль безглузді й деструктивні протистояння і конфлікти, Слово Боже прямо наголошує на тому, що “той, хто торкається вас, торкається зіниці ока Його [Божого]” (Зах.2:8,11).
    І вже Сам Господь теж – дуже ясно й виразно – каже й акцентує, що “легко і скоро Я поверну [цю] помсту вашу на голови ваші…” (Іоїл 3:4). Й тому ось “і Я вилив на них гнів Мій за ту [невинну] кров, яку вони [рясно й нещадно] проливали на цій землі, і за те, що вони осквернювали її ідолами своїми” (Єз.36:18).
    Або, як – з приводу таких от історичних обставин – досить чітко і слушно зауважував Левко Чикаленко, у невинній крові численних жертв подібних великих трагедій, зіткнень і розправ, у т. ч. на релігійному та міжетнічному, соціально-майновому і суспільно-політичному ґрунті, кожного разу геть захлиналася й потопала українська свобода…
    А Тарас Шевченко в “Передмові” до поеми “Гайдамаки” стосовно “того кровавого діла”, себто “як боролися ляхи з козаками”, і наголошуючи своїм сучасникам, “що батьки їх помилялись”, закликає їх: “нехай братаються знову зі своїми ворогами”.
    І от цей заклик-заповіт Великого Кобзаря, як чітко бачимо, досить успішно й плідно реалізується саме в наш нинішній тривожний час – в контексті теперішньої російсько-української війни.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button