Для життя

Дар інших мов

Чи дар говоріння іншими мовами є ознакою наповнення Святим Духом? Чи всі християни повинні мати цей дар? Чи зберігся цей дар в церкві після апостольського періоду? У чому полягає дар інших або ангельських мов (1 Кор. 13:1)? Якими іншими мовами говорили учні в Дії 2:4 під впливом Духа Святого?
Пропонуючи відповіді на ці запитання, я не претендую на подання вичерпних пояснень. Більш того, ці відповіді не покликані принизити чи спростувати практику говоріння іншими мовами в п’ятидесятницьких і харизматичних церквах. Я вважаю ці групи віруючих братами, які поділяють спільну віру в Ісуса Христа. В написаному нижче я лише намагаюся висловити своє розуміння біблійного вчення на цю тему.

Визначення та природа дару інших мов

Отже, дар інших мов (1 Кор. 12:10, 30; розділ 14) ‒ це здатність говорити слова, які невідомі тому, хто говорить, через пряме натхнення від Духа. Говорячи про природу інших мов, варто провести деякі відмінності, які даються в Дії 2 і 1 Кор. 14. З розповіді в Дії. 2 можна зробити висновок, що дар мов, отриманий апостолами, передбачав незнання цієї мови для мовця, але мова була знайома для слухачів, так що вони не потребували дару тлумачення.
Можливо, що диво в Дії 2 було не так в говорінні незнайомою мовою, як в здатності слухачів розуміти кожен свою мову від одного мовця. На відміну від феномена в день П’ятидесятниці, в Коринті дар говоріння мовами має на увазі не тільки незнання мови самим мовцем, але й слухачами. Не зважаючи на той факт, що Коринт був багатонаціональним містом, Павло не припускав, що серед слухачів виявиться людина, здатна зрозуміти сказане незнайомою мовою без надприродного дару тлумачення. В 1 Кор. 14:10−13 Павло проводить аналогію між іноземними мовами (φωνή) і глосолалією (γλῶσσα), що вказує на те, що це не тотожні поняття. В будь-якому випадку, чи то мови в Дії 2, чи «ангельські мови» в 1 Кор. 13:1, в обох випадках вони передавали значення, яке могло бути витлумачене. Ця відмінність особливо важлива в світлі досліджень таких лінгвістів як Вільям Самарін, які показують, що багато проявів сучасних глосолалій (говоріння мовами) не мають лінгвістичних характеристик (тобто, в них відсутні синтаксис і семантика).

Призначення дару інших мов

Не ознака хрещення Святим Духом

Слово Боже ясно говорить, що всі віруючі хрещені Духом (1 Кор 12:13), але не всі при цьому говорять мовами (1 Кор 12:10, 30). До того ж для отримання Духа Святого єдиною умовою є віра (Ін. 7:38-39; Гал. 3:2, 14). У Дії Апостолів лише в трьох випадках згадуються інші мови (Дії 2:4; 10:46; 19:6), де цей дар зійшов на всю групу й був даний без будь-якого прохання про дар. Навпаки, в Дії є чимала кількість прикладів, де спасіння ставалося без супроводу дару інших мов (напр. Дії. 2:42; 3:7-9; 4:4; 5:14; 6:7; 8:36; 9:42; 13:12, 43, 48; 14:1, 21; 16:14, 34; 17:4, 11-12, 34; 18:8). Крім того, що переважна кількість розповідей про спасіння не згадує говоріння іншими мовами, ми також не бачимо, щоб одна людина проявляла такий дар в момент свого спасіння – це завжди група. Лука, розповідаючи про навернення Павла, не вказує, що наповнення Духом Павла супроводжувалося іншими мовами (Дії 9:17-18). Отже, три приклади, в яких згадуються інші мови, не можуть бути стандартом для всіх християн на всі часи. Ці приклади є свідченням поширення Євангелії до нових груп віруючих (пор. Дії 1:8) і служили засвідченням Божих глашатаїв і їхньої проповіді. Павло молився про те, щоб віруючі досягали успіху в вірі, надії та любові, а не в освоєнні надприродних дарів (Еф. 1:17-18; 3:16-19), хоча й не приховував свого бажання, щоб віруючі володіли даром інших мов (1 Кор. 14:5).

Не для проголошення Євангелії іноземцям

У П’ятидесятницю інші мови зібрали натовп, але Петро проповідував їм звичайною зрозумілою мовою. В Писанні немає прикладів використання інших мов в міжнародній місії.

Не для особистого повчання й освячення

Попри те, що основне призначення інших мов серед сучасних п’ятидесятників і харизматів ‒ це особисте духовне освячення, таке розуміння й застосування цього дару сумнівне. По-перше, всі духовні дари дані Духом для збудування та повчання церкви, а не себе (1 Кор. 12:7; 14:3, 5-6, 12, 26). По-друге, якщо не всім даний дар інших мов, то не всі однаково можуть отримувати особисте освячення. Але хіба засоби освячення не даються всім однаковою мірою? По-третє, хоча християнин й отримує особисте благословення від правильного використання духовного дару (наприклад, вчителі), це, швидше, є другорядним ефектом, а не основною функцією дару. Павло, визнаючи особисту користь молитви іншими мовами Богу на зібрані, все ж не вважає її головним призначенням цього дару (1 Кор. 14:5-6; 18-19). Важливо відзначити, що духовні дари не мають прямого стосунку і не згадуються в тих уривках, де мова йде про особисте духовне життя (напр. Рим. 6-8; Еф. 5-6; Кол. 3-4).

Служить ознакою для невіруючих (1 Кор. 14:20-22).

Багато чудес Старого і Нового Заповітів були «знаком» чи «знаменням» трьох особливих періодів Божої дії (Мойсей, Ілля та Єлисей, Ісус та апостоли). У випадку дару інших мов ‒ це період становлення церкви. Виходячи з контексту, феномен інших мов був покликаний стати знаменням для невіруючих як знак Божого суду над ними (пор. Іс. 28:11).

 Використання дару інших мов

Бувши витлумаченими, мови повчають церкву, але використання їх повинно бути помірним (1 Кор. 14:5, 27-28). Тоді як мови можуть нести повчання церкві через тлумачення, пророцтва здійснюють таке повчання безпосередньо (1 Кор. 14:1-12). Тому Павло й надає перевагу пророцтвам. Групова молитва або прославляння іншими мовами не може нести повчання церкві, а тому виходить за межі, описані апостолом (1 Кор. 14:23).
У Новому Заповіті ніде немає веління віруючим просити про дар мов. Також НЗ ніде не описує нікого, хто просив би про це в якийсь момент свого християнського життя. Апостоли ніде не дають вказівку про те, як отримати, навчитися або розвивати дар мов. НЗ не вважає мови необхідними для духовного зростання або для духовної боротьби. Зрештою, немає свідчень євангелістів, що Ісус практикував дар мов, будучи найбільш духовною людиною.
Говорячи про прихід досконалого й припинення того, що «часткове» (1 Кор. 13:8-13), Павло не стверджує про закриття канону й припинення чудесних дарів, включаючи говоріння мовами та пророцтво. Швидше за все, мова йде про те, що ці дари зараз використовуються недосконало. А настання «досконалого» означає Друге Пришестя Христа і прославлений стан віруючого, при якому можливе споглядання «обличчям до обличчя».
Отже, в Новому Заповіті немає ясного вчення, що духовні дари, такі як говоріння іншими мовами, припинилися в певний момент. Однак, в ньому немає й однозначного вчення, що ці дари є нормативними для всіх поколінь християн. Багато чудесних дарів були пов’язані зі служінням апостолів і пророків як знамення в утвердженні фундаменту церкви й не призначалися для повсякденної церковної практики наступних поколінь християн. Історія постапостольської церкви (2-3 ст.) свідчить про зменшення практики чудесних дарів. Таким чином, християнам не варто думати, що Бог обмежений в прояві чудесних дарів сьогодні. Водночас віруючі в Салоніках покликані «все перевіряти» (1 Сол. 5:21), включаючи природу, практику й призначення цих дарів, маючи на меті загальне збудування церкви.

Джерело: facebook.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Едуард Борисов

Директор магістерської програми «Біблійні та богословські дослідження» Талботська школа богослов’я ‒ Київська філія Talbot School of Theology - Kyiv Extension. Університет Байола (США)

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button