Для чого Ісус пішов у пустиню?
Є така думка, що Ісус Христос пішов у пустиню, щоб на самоті порозмірковувати про Свою місію. Через піст і молитву Він хотів приготувати себе до жертовного шляху, що був перед Ним. Але така відповідь не зовсім точна. Коли ми так думаємо, то ми уподібнюємо Ісуса Христа собі, тобто, нашій недосконалій людській гріховній природі в пізнані Божої волі. Якщо ми уважно читаємо Біблію, то ще до Свого втілення Син Божий від вічності знав, яку місію Він має виконати, для цього Йому не потрібно було йти в пустиню. Вже від вічності Ісус приготував Себе до жертовного шляху. Рядки з листа до Євреїв у 10 розділі з п’ятого по восьмий вірш чітко нам говорять про це: «Тому то, входячи в світ, Він говорить: Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував. Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!» «Чинити волю Твою, Боже». В цих словах Святе Письмо стверджує, що Ісус досконало знав і усвідомлював Свою місію, і розумів, для чого Він прийшов у цей світ. У нас, людей, завжди є спокуса приземлити Ісуса Христа, бодай трошки Його опустити до нашого рівня, замість того, щоб намагатися піднятися, підтягнутися до Нього. Саме через нашу недосконалу людську природу в нас зажди присутня ця думка. Ми чомусь забуваємо, що Ісус, як Бог, опустився до нас, як то кажуть, далі нікуди. І про це також чітко говорить Боже Слово. Довідуємося ми про це з листа до Филип’ян з другого розділу, вірші 7-8: «Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…» . Але для чого ж тоді Ісус пішов у пустиню? Біблія також дає ясну і прозору відповідь на це запитання. Євангеліст Матвій: «Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав». Євангеліст Марк: «І зараз повів Його Дух у пустиню. І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани…» Євангеліст Лука: «А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йордану, і Дух на пустиню Його попровадив. Сорок день там диявол Його спокушав». Не більше, не менше – для випробування від сатани. Тож, ці сорок днів Ісус молився і постив для того, щоб приготувати Себе до диявольських спокус. Але також виникає інше запитання.
Чому наш Господь Ісус Христос мав пройти спокуси?
Щоб зрозуміти це, нам потрібно звернутись до подій книги Буття 3 розділу, бо саме вони і дадуть нам відповідь на це запитання. З нього ми дізнаємося, що перші люди – Адам і Єва – не витримали випробування і були позбавлені Божої слави. Разом з ними й ми, як їхні нащадки.
Христос повинен був викупити падіння Адама, зодягнувшись у людське тіло. Повернути саме те, що втратив Адам: святість і славу Божу. Але коли спокусник спокушував Адама, його природа не була знесилена гріхом. Він перебував у розквіті сил, у повноті розумового й фізичного розвитку. Його оточувала слава Едему, він щодня спілкувався з Богом.
Але зовсім інша ситуація з Ісусом Христом. Людство за чотири тисячі років знесилилось і фізично, і морально, і розумово. Наш Спаситель прийняв людську природу в усій її фізичній недосконалості, якій властиво піддаватися спокусам, щоб потім, витримавши, розуміти кожного з нас. Ми не можемо розуміти біль іншого, поки самі не відчуємо її. Так і Христос мусив пройти спокуси, щоб розуміти і допомагати кожному з нас.
«Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євреям 4:14-16).
Для кого Ісус Христос пішов на спокуси?
Ісус пішов на спокуси, по-перше, щоб виконати волю Бога-Отця, по-друге, показати нам, що ми можемо також перемагати спокуси.
Чому Ісус Христос перебував у пустині саме 40 днів, а не, скажімо, 30 чи 20, чи 50 або 60? Найчастіше, коли мова заходить про 40 днів, то здебільшого наводять приклади потопу, як суду, що тривав сорок днів, також приклад сорокарічних мандрів єврейського народу по пустині й ще низку ілюстрацій, де трапляється число сорок. Але у більшості випадків проводять аналогію з Мойсеєм, який не пив і не їв також сорок днів, та Іллею. Але, якщо бути точним, то апостол Павло в листі до Римлян проводив паралелі не між Ісусом і Мойсеєм, а між Адамом та Христом, як між переступом першої людини, що згрішила, і даром благодаті й праведності другої Людини, Яка виправдовує.
Далі: Мойсей не був підданий спокусам, коли він не їв – Ісус був. Бо саме цей нюанс і прояснює оце число 40. Як на мене, можна припустити, що Ісус перебував 40 днів у пустині тому, що саме стільки часу перебували Адам і Єва в Едемському раю. Звісно, що в книзі Буття другому і третьому розділах, де мова йде про перших людей, Мойсей не наводить жодного часового проміжку їхнього перебування в Едемі.
Не можна, звісно, стверджувати, що саме 40 днів Адам і Єва жили святим життям до свого гріхопадіння. Але малоймовірно, що перші люди могли згрішити відразу, коли тільки з’явились на світ. Цей відтинок часу Біблія не уточнює. Адам у перший же день свого життя на землі назвав усіх тварин. Тим більше, йому не потрібно було їх шукати, бо Господь Сам підводив їх до нього. І саме тоді Бог побачив, що Адам не знайшов собі пари, і в той же день Він створив йому жінку-помічницю – Єву. Решту днів, що була у них до гріхопадіння вони безтурботно проводили разом у гармонії і любові, спілкуючись з Богом і насолоджуючись краєвидами Едемського саду, виконуючи Господній наказ доглядати його. Проте така ідилія не влаштовувала диявола. І він вирішив зруйнувати цей ідеальний світ. Звернімо нашу увагу, що на підтримку теорії 40 днів говорить і скудність фактажу про перебування перших людей в раю. Тобто, цей відтинок часу був не дуже довгий. Цей, так би мовити, невинний покрив святості і слави Божої, огортав перших людей, на жаль, дуже мало.
Всім нам відоме таке поняття як озоновий шар. Він є складовою частин стратосфери, тобто, шар атмосфери, що розташований на висоті від 11 до 50 кілометрів над землею. Основною особливістю стратосфери є підвищений вміст в ній озону. До висоти 10 км і понад 60 км озон майже відсутній, а найбільша концентрація його міститься на висоті 20-30 км, який має назву озоновий шар.
Найголовніша його функція — захист людини, рослин і тварин від шкідливої частини ультрафіолетового випромінювання Сонця. Якби увесь шар озону, що міститься в атмосфері, стиснути під тиском, і зосередити в поверхні Землі, то утворилася б плівка всього в 3 мм завтовшки. Однак плівка озону такої мізерної товщини надійно захищає Землю, поглинаючи небезпечні ультрафіолетові промені. До чого я кажу це. Ось так, як озоновий шар захищає землю, так отой покрив слави Божої покривав Адама. Чи є в озонового шару загрози? Так. Це продукти людської діяльності, що руйнують його. Через це утворюються озонові діри, що загрожують життю людей на землі: збільшується кількість онкологічних захворювань. Тож як люди своєю діяльністю завдають шкоди озоновому шару, так свого часу і диявол завдав шкоди людям, ошукавши їх і позбавивши слави Божої. Але заради справедливості треба сказати, що в цьому була і провина Адама.
Але трохи повернімося до Мойсея. Найточніший відповідник, де ми можемо побачити його, як прообраз Христа, це сфера законодавства. Мойсей був на горі Синай (Хориві) й отримав Закона, але не виконав його. Ісус також був на горі Голгофі, де став під Закон і виконав його. Як двічі Мойсей побував на горі, так і Христос побував двічі на горі – Нагірна проповідь і Голгофа. Тут не йде мова про інші випадки, коли Ісус молився на горі. А лише про випадки, коли Він вияснював Закон і виконував його. Нагірна проповідь – це вияснення Закону, Голгофа – його виконання.
Тож, розглянувши цей блок запитань, ми тепер можемо перейти до розгляду самих спокус.
Перша спокуса: «Щоб каміння стало хлібами».
В першій спокусі диявол намагається тиснути саме на дражливе й на найуразливіше місце для людини – задоволення елементарної біологічної потреби – голоду. Але не тільки. Лукавий намагається убити двох зайців. Він ставить під сумнів Богосинівство Ісуса Христа і, водночас, вимагає підкорення Христа своїй волі. Диявол сміється з Господа. Він хоче заманити Його у свої пастки. Сатана задає одне запитання, що потребує одночасно дві відповіді, що виключають одна одну, щоб Ісус дискредитував Себе Своїми словами і вчинками. Якщо Ісус як Людина – голодний, то Він обов’язково учинить так, щоб каміння стало хлібами. Бо ж водночас Ісус є і Сином Божим. І таким чином Він виконає волю диявола, а не Божу. Коли б це сталося, то тоді б сатана дорікнув би Господу, що Він ні чим не кращий за людей і не є Сином Божим, і не виконує волі Бога-Отця. А коли Ісус відмовився б це зробити, то диявол звинуватив би Його в тому, що Він не Син Божий, бо Син Божий всемогутній. «Якщо Ти не можеш перетворити каміння на хліб, то який же Ти Син Божий?» – ось таку пастку поставив сатана Господу.
Яка була відповідь нашого Господа? Ісус не вдається до зайвих розмов з лукавим, а дає йому відразу відкоша: «Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що виходить із уст Божих». Диявол робить ставку на тіло, зловживаючи та маніпулюючи його потребами. Але в очах Бога людина –високодуховна істота, яку створив Господь для спілкування із Самим Собою, давши їй тіло. Коли людський дух воскресає під дією Святого Духа, то відбувається конфлікт між ним та плоттю. Але Сам Господь Ісус Христос хоч і мав тіло, але Він мав і досконалий людський дух, який не потребував воскресення, як наш. Як це не парадоксально, але дбаючи в першу чергу про духовне, людина здатна перемогти фізичне, тілесне. А цим духовним є лише Слово Боже, спілкування з Ним, послух Йому. Всім нам відома повість Гоголя «Вій». Коли Хома Брут перебував у Слові Божому, то демони не мали сили над ним. Але варто йому було відірвати свої очі від нього, і подивитися на «вія», він утратив силу протидіяти злим духам.
У підвалинах першої великої спокуси (як і першого подружжя в Едені) лежали пожадання й ненаситність. З чого почалось падіння, з того мало початися і наше викуплення. У чому впав Адам, потураючи своїм бажанням, в тому повинен був перемогти Ісус Христос. Від часів Адама до днів Христа потурання своїм пристрастям постійно збільшувало силу тілесних пожадливостей, що призвело практично до їх необмеженої влади над людиною. Люди настільки деградували, що власними силами не здатні подолати свої пристрасті. Заради людства Христос вистояв, отримав перемогу в надзвичайно суворому випробуванні. Задля нас Він виявив витримку, що переважила голод і жах смерти. Ця перша перемога означала, що буде отримано гору і в інших сутичках із силами темряви. Це запевнення кожному, хто бореться з гріхом, у тому, що він безумовно переможе.
А зараз хай кожен скаже собі чесно, коли останній раз боровся зі спокусами і гріхом і переміг їх? Що ми робимо з цим духовним брудом, коли він обсідає нас, як набридлива муха? Можливо, це сексуальні думки щодо сестри в той час, коли ви самі одружені, чи, можливо, у сестри виникає незадоволення своїм чоловіком, коли він не приносить великі гроші чи мало спілкується з вами? Можливо, ви незадоволені, що не можете себе реалізувати у служінні або не знаєте, яким духовним даром ви володієте, або ви роздратовані, що не все так гаразд у церкві, якби ви хотіли? Таких «можливо» у кожного достатньо. Що ж нам робити із ним? Вихід з цієї ситуації завжди є. Адже поки ми живі і здатні молитися, можемо, коли завгодно, сподіватися на допомогу нашого Господа Ісуса Христа. «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха». Насамперед я повинен сказати Ісусу так, як це зробив Петро: «Ти все відаєш, Господи», але я не можу протидіяти спокусі. Я не хочу грішити». Назвіть конкретно на ім’я ту спокусу або гріх. Говоріть Ісусу все, що у вас на серці – всі ваші страхи й переживання, і навіть те, що ви хочете від цього гріха, коли ви його полюбили. Просіть Ісуса дати вам сили боротися і бігти від нього і щоб Господь віддалив його від вас, очистив вашу душу. Простежмо, як люди Біблії боролися із гріхом. Погляньмо на Йосипа, коли він, маючи все під рукою, втік від жінки свого пана Потіфара. Так, він утік. Напевно, ця розпусна і невірна жінка спостерігала за Йосипом. Їй від байдиків нема чим було зайнятися, крім тілесних утіх. Вибравши хвильку, коли вона, залишившись із Йосипом на самоті, запропонувала йому лягти з ним. Звернімо увагу, що вона це робила день у день. Подивимося на реакцію Йосипа. «Нема більшого в цім домі від мене, і він не стримав від мене нічого, хіба що тебе, бо ти жінка його. Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?». І цією протидією була його втеча від неї. Чи багато молодих чоловіків і хлопців у цьому світі бігають від таких принадливих пропозицій? Навпаки, вони, як метелики летять на свою погибель, падають в обійми аду.
Коли б за кожним гріхом людина бачила і відчувала шкірою подух полум’я пекла і запах сірки – переконаний, більшість із людей були святими і вели б чистий образ життя.
Йосип знайшов цю силу в Богові. Інша сторона цієї історії – жінка Потіфара переоцінила себе і недооцінила Йосипа. Духовна істина першої спокуси також і в тому – сатана дуже самовпевнений, він думає, що зажди може отримувати перемоги над людиною. Але знову ж повторюсь, що коли я зосереджений на Христі, диявол не може мене перемогти.
Був один король, який підшуковував для своєї дочки кучера. І ось він задав першому претенденту запитання: «На якій відстані від прірви ви можете швидко проїхати, щоб не впасти в неї?» На це він почув: «На відстані п’яти метрів.» Тоді він запитав іншого, і другий відповів: «На відстані трьох метрів.» Тоді він запитав третього і отримав таку відповідь: «А я не буду під’їжджати до неї зовсім». Третій претендент був узятий на роботу. Тож є доволі доступний рецепт для всіх, як зовсім уникнути спокус і не згрішити. Це – не шукати їх і не підходити до них. Тоді є стовідсоткова гарантія, що кожен з нас збереже себе від гріха.
Друга спокуса: «Коли Ти Син Божий, то кинься додолу…»
Зазнавши поразки при першій спробі спокусити Ісуса на непослух Своєму Отцеві, диявол робить другу спробу підкорити нашого Господа. Він не відступає від свого. Ми читаємо: «Тоді забирає Його диявол в святе місто…» Слово тоді говорить нам про невідступність лукавого від своїх задумів. Він подумав: «Гаразд, я все одно Тебе знищу». Знаючи, що Ісус фізично знеможений, він забирає Його в святе місто і ставить на наріжника храму і пропонує кинутися з нього вниз. Чому Святий Дух через євангелиста Матвія використав словосполучення святе місто? Чи означав Єрусалим щось для Ісуса? Однозначно, що так. Адже це було місто його давнього предка царя Давида. Бо саме Єрусалима Бог вибрав як центр для поклоніння Його Йменню. Про це доволі докладно розповідають нам такі місця Старого та Нового Заповітів (1 Царів 8:28; 2 Хронік 7:12; Псалом 122; Івана 4:20). Але не саме місто з його безліччю вулиць та завулків, а якраз Храм. Саме наявність Храму робила його святим для кожного побожного єврея. Не що інше, а лише Храм був тим притягальним місцем, де релігійні юдеї збиралися на всі свої свята.
Тож диявол забирає Ісуса на наріжника Храму. Що являло собою це місце? «Храм стояв на вершечку гори Сіон. Маківку гори вирівняли, і на цім майданчику побудували всі споруди Храму. В одному куті збігались царський портик і притвор Соломона, і тут гора у 150 метрів стрімко обривалась у долину потоку Кедрон. Чому б Ісусу та й не стати тут на наріжнику Храму й не кинутися до низу, та й не приземлитися неушкодженим внизу в долині? Люди були б вражені і пішли б услід за людиною, яка може чинити таке.
На наріжнику Храму був майданчик, де щоранку з’являвся священик із сурмою в очікуванні перших відблисків сонячних променів на пагорбах долини Кедрон. З першими променями зорі він сурмив, щоб повідомити людей про настання часу ранкової жертви. Чому б Ісусу та й не стати там та й не стрибнути прямісінько до храмового двору і викликати у людей захват, щоб вони пішли за ним?» (Коментар Вільяма Барклі на Новий Заповіт, Євангеліє від Матвія).
Існує погляд, що Ісус опинився на наріжнику храма тільки в дусі, а не в тілі, і що сатана випробовував нашого Господа лише в думках. Але таке твердження непереконливе. Чому? Тому що, жодна думка не може кинутися вниз і розбитися, і думку не можуть підхопити Анголи і понести. Думки також не мають ніг, щоб спіткнутися. Нам неможливо уявити, як саме сатана вчинив це. Ймовірно, що Отець Небесний допустив, щоб Ісус опинився там, але не силою лукавого. Як свого часу Бог допустив, щоб диявол міг знищити все у Йова, але не мав сили над його душею. Так і у випадку з Ісусом. А можливо, відповідь ще прозаїчніша, ніж ми можемо уявити: Отець сказав Синові, щоб Він пішов за сатаною, й Ісус підкорився Отцеві, знаючи, що все під контролем Бога. Він пішов на наріжника храму не тому, що цього захотів сатана, а тому що цього захотів Бог.
Стратегія диявола залишилась незмінною: підкорити Ісуса Христа своїй волі, щоб Він його послухався і посварити Сина з Отцем. У сатани було багато причин звести рахунки з Сином Божим. Одна з них – поквитатись із Христом за те, що свого часу Господь скинув його з небес за бунт проти Нього, по-друге, дияволу не вдалося втілити свої плани щодо воцаріння. А ця маніакальна ідея, що він – не Бог, призвела до того, що він став ворогом Божим. Але це не означає, що сатана не мав бажання знищити Господа. На це і були спрямовані його зусилля. На більше він не міг розраховувати. Пізніше Ісус скаже такі слова: «Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!» Сатана може лише убити тіло. В цьому ми бачимо обмеженість сатани. І вбиває він не сам, а руками самої жертви або інших. Тому він і лукавий. У випадку Ісуса Христа диявол чинив у такий же спосіб: убити Ісуса Його ж руками. Для цього він міняє свою тактику – він використовує Слово Боже і цитує Псалом 90:11-12, подаючи себе як його доброго знавця. Лукавий продовжує ставити під сумнів Божественність і Синівство Ісуса Христа, як другої особи Божественної Трійці.
Інша сторона цієї спокуси – знову спровокувати Ісуса Христа на порушення Свого ж слова. Любителям шахів відомий такий термін «виделка», коли однією шаховою фігурою роблять шах королеві й прибирають потім іншу важливу фігуру. Ось і тут, використовуючи висмикнуту цитату із контексту Псалма 90, диявол намагається вбити двох зайців. Але в цьому ми бачимо не чудового богослова, а софіста-ошуканця й прихованого вбивцю. Розглянемо докладніше цю пастку. «Коли Ти Син Божий, то кинься додолу». Тобто, знов атака диявола на Божественність Господа. Якщо Ісус є Сином Божим, значить Він має виконати Своє ж слово, адже ж Він є його Автором і має підтвердити власним прикладом. А коли Ісус не може цього зробити, то знову ж таки, сатана міг сказати Христу, що Він не є Сином Божим, бо не зміг дотриматися його. Але коли Ісус справді б кинувся з наріжника храму, то що б з Ним сталося? Без сумніву, що Він би розбився, адже Господь був у фізичному тілі, що підкорялося всім земним законам. Саме через це Ісус і відмовився виконати волю сатани. І річ не в тому, що Ісус налякався або ще щось. Це було спроба диявола спокусити Господа на зловживання Ним Своєю владою на догоду сатани. Христос позбавив лукавого такої можливості. Це йшло у суперечність з волею Бога-Отця. І Господь, як Автор Свого слова, відповів дияволу, що «ще написано: «Не спокушай Господа Бога Свого». Ісус, інакше кажучи, сказав Своєму ворогові: «Ти погано знаєш Моє слово». Вдруге диявол був посоромлений.
Якщо сатана крутить Святим Письмом, як циган сонцем, зрозуміло і те, як його можуть спотворювати різні секти і лжерелігії. Інший бік справи – нам не варто спокушувати Бога, вимагаючи від Нього спасти нас чи потурбуватися про нас саме тоді і саме так, як ми собі вважаємо й уявляємо. Згадаймо у зв’язку з цим прохання Яіра, батька маленької дівчинки, яку воскресив Господь Ісус. «Прийди і поклади руки на неї, й вона буде здорова». Ми часто уподібнюємось Яіру, вказуючи Ісусу, як Він має діяти. Але Бог всемогутній і все знає – Він відає, коли найкраще нам допустити труднощі, а коли зберегти від них і як звільнити з їхніх тенет.
Але чому навчає нас перемога Ісуса Христа над другою спокусою диявола? В Ісусі Христі людина є вільною від своїх колишніх гріхів, адже наш Спаситель узяв їх на Себе. Тепер кожен християнин вільно може спілкуватися з Богом, знаючи, що Він приймає його як Свою власну дитину. Чи дає нам ця воля в Ісусі Христі далі грішити, бо ми під благодаттю? Як пише апостол Павло: «Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю?» І додає: «Зовсім ні!» Як Ісус не використав Своєї влади при спокусі диявола, так і ми, християни, не маємо право використовувати свою свободу в Христі на виправдання своєї сваволі.
Один король одного разу, проїжджаючи своїми володіннями, знайшов хлопчика сироту й узяв його до свого палацу, дав йому гідну освіту. Згодом цей хлопчик-сирота став першим міністром короля. Під час засідань він інколи виходив на певний час і кудись зникав. Решта міністрів були здивовані такою поведінкою першого міністра, і про свої підозри повідомили короля: чи не планує їхній старший колега змови проти нього. І король вирішив відверто поговорити зі своїм канцлером. І тоді перший міністр розповів своєму володарю, чому він так робить. «Мій королю, коли у мене виникає гордість, що я досяг великих висот, я відразу йду до своєї кімнати, дістаю із шафи свою торбу і ряднину, в якій ви мене колись знайшли. Вони мені нагадують про те, ким я був, і ким я став. І ким я можу стати, якщо забуду про вашу милість до мене. Це допомагає мені не думати про себе більше, аніж я є насправді». Згадаймо Йосипа, який досяг найвищої посади в Єгипті після фараона, але це йому не давало права грішити і робити темні справи поза очі царя. І ми також не маємо права грішити, маючи таку владу і привілей від Бога – бути Його дітьми.
Третя спокуса: «Це все тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!»
Диявол просто скреготав зубами, що друга спроба йому не вдалася. Чи знав сатана, для чого прийшов Ісус у цей світ? Святе Письмо не говорить нам про обізнаність диявола щодо цього. Тим більше, Ісус ніколи не ознайомлював диявола зі Своїми намірами. Але у будь-якому випадку з’явлення Ісуса Христа, як Сина Божого на землі, не віщувало лукавому нічого доброго. Стратегічна мета диявола – знищити свого супротивника. І для нього не важливо, в який спосіб він цього може досягти, головне, щоб Ісус був у його ніг – мертвий чи живий, але підкорений. Нам неможливо однозначно стверджувати, що думав Ісус під час усіх спокус. Багато богословів і дослідників Біблії, як і ми, можемо тільки припускати правдоподібні версії думок Ісуса Христа. Але Святе Писання залишило нам тільки відповіді Спасителя. Що ж до третьої спокуси, то ми також можемо припустити, що вона була продиктована прагненням диявола задовольнити свої амбіції. Адже йому так хотілося бути Богом. Лаври і Божественна слава не давали йому спокою.
Читайте також:
Чи погоджуєтесь ви з тим твердженням, що дияволу належать всі царства на світі? Як це не дивно, але саме так дивляться деякі богослови на слова диявола, коли він запропонував Ісусу вклонитись йому взамін на царства світу. Які біблійні істини ми можемо протиставити замаху сатані на те, що йому не належить? Звернімо нашу увагу на слова з книги пророка Даниїла 2:20-22; 4:14,22, 29: «…над лю́дським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його, і низько́го з людей ставить над ним.» Є помилкова думка, що земля віддана на відкуп сатані і що вона його вотчина. Це далеко не так, бо написано у Псалмі 24: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її…» Тож такі твердження, що земля перебуває у владі диявола – це великий комплімент лукавому й потішення його честолюбства. Іншими словами – єресь і неправда. Тож чи міг Ісус погодитися із цим твердженням диявола? Авжеж, що ні. Сатана замахувався на те, що йому ніколи не належало. Тут він говорить прямим текстом, вже не таючись: «…якщо впадеш і мені Ти поклонишся!» Він хотів щоб Бог уклонився йому, Творець Своєму творінню. О! Як він купався б у власному самообмані, що так могло статися. Але і тут лукавий зазнав нищівної поразки. У відповідь він почув: «Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» В мові оригіналу слово відійди дослівно звучить «Іди геть», або «Іди геть з очей». Саме так переклав його Іван Хоменко у своїй Біблії. Тобто, Ісус вже вкотре сказав сатані про його місце. Господь дав зрозуміти, що ніколи Бог не буде ділити Свою владу і славу ні з ким, а тим паче з дияволом. Тож воно і вийшло для лукавого як у приказці: «Бачила корова, що на повітці солома».
Тож завдяки нелюдській витримці Ісуса Христа в Його спокусах і Його боротьбі й перемозі, тепер кожен християнин має силу від Господа перемагати, бувши почутим і зрозумілим.
