Завжди у всі часи, приступаючи до Бога, люди приносили жертви. Але чому вони так робили? Яке це мало значення? В різних народів було різне розуміння цього: від задобрення Божества до відлякування демонів.
Біблійне ж розуміння полягало в наступному: жертва робила для грішника те, що сам грішник зробити був неспроможний – вона віддавала своє життя Богові замість нього. Грішник покладав руки на голову жертовної тварини, а потім священник заколював її й виливав кров на жертовник. Цим жестом грішник ототожнював себе з непорочною і чистою твариною, життя якої поверталось Богові – Творцеві і Владиці життя. Грішник не перекладав свій гріх на неї, тому що це зробило б її нечистою і непридатною для жертвоприношення, адже жертва приносилась Богові, а не каралась Ним. Вона була приємними пахощами для Нього, а не мерзотою, яка несла Його гнів. Отже, жестом покладання рук грішник показував, що дана жертва представляє і заміщає його перед Богом.
Жертва за гріх, хоч і називалась скорочено просто «гріхом», але була, насправді, повною протилежністю гріха. Бо якщо гріх був відверненням від Бога, то з жертвою все було навпаки – вона повертала життя Богові через вилиття своєї крові на жертовник. І саме цей жертовний акт цілковитої самовіддачі був спокутою за гріх. Бо через гріх між Богом та грішником виникав розрив, робилась прірва, а жертва повинна була цю прірву подолати.
Але яким способом це відбувалось? Суть полягала в тому, що жертва повертала життя грішника до Бога, займаючи його місце. Ось чому жертвоприношення було нерозривно пов’язане з покаянням. Жертва служила своєрідним аналогом покаяння; вона немов би каялась, тобто наверталась до Бога в акті слухняності та самовіддачі, замість грішника. Адже ми самі неспроможні цілковито віддати своє життя Богові, щоб таким способом знищити гріх, подолати розрив, який він спричинив, і відновити єдність з Богом. Все що ми робимо – це якраз постійно створюємо цей розрив власними гріхами, які є нічим іншим, як егоїстичним загарбанням свого життя для себе та своїх власних пожадливостей. Ось чому жертви приносились при укладенні завіту з Богом, а також при його відновленні за допомогою регулярних всепалень, мирних жертв та жертв за гріх. Тому що головна ціль жертви – установити єдність з Богом.
Все це дуже гарно, але є проблема: жертовні тварини не можуть, насправді, примирити нас із Богом. Тому що життя тварини не може заступити життя людини. Тваринні жертви є недосконалими, адже вони не можуть змінити тих, хто їх приносить. Кров тварин не може змити гріх. І ось момент істини: це зміг зробити тільки сам Бог, давши в жертву за нас Свого Улюбленого Сина. Тільки досконала самовіддача Ісуса примирила нас із Богом. Його жертва здолала прірву між нами та Богом, знищила гріх і установила вічний союз. І це є Новий Завіт.
“Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. … бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло Мені. Ти не вподобав Собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. Тоді Я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про Мене, щоб учинити Твою волю, Боже.» Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи Ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за Законом, тоді сказав: «Ось Я іду вчинити Твою волю». Касує, отже, перше, щоб установити друге. Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди. Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити. Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога, … Бо Він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються. Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже: «Ось той завіт, що його Я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу Мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх. Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму». А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи”. (Євр.10:1,4-12,14-18)
“Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху”. (Еф.5:1,2)
[sc name=”futerblock” ]
