Блог Сергія Головіна

Одкровення – загальне та спеціальне

Обмеженість нашого знання властива не тільки природознавству (тобто «науці» у вузькому сенсі цього слова), а й будь-яким іншим наукам (в широкому сенсі) – медицині, історії, математики, етики, естетики, і т.п. І обмеженість ця має не тільки кількісний характер. Ніякі зусилля, засновані на нашому власному досвіді і розумі, не дадуть нам відповіді на найголовніші питання – про сенс всього сущого і про наше призначення. На запитання на кшталт «Навіщо?». А для нас вони важливіші за питання типу «Як?».
Але це зовсім не означає, що нам в принципі не може бути відомо про що-небудь що відноситься до цієї сфери. Якщо ми хочемо дізнатися призначення будь-якого виробу, найнадійніший спосіб для цього – прочитати інструкцію виробника. Біблія є саме такою інструкцією. Причому, каже вона багато чого не тільки про навколишній світ, а й про Того, хто створив його.
При цьому сама ж Біблія повідомляє і про нашу здатність пізнавати щось про Бога крім Біблії. Богослови називають таку можливість «загальне одкровення». Це поняття включає все те, що відкрито про Бога всім без винятку. Те, що Бог відкриває безпосередньо, отримало назву «особливе одкровення».
У біблійні часи особливе одкровення надсилалося людині двома шляхами: попередньо – через пророків, і остаточно – в Ісусі Христі: «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив »(Євреїв 1: 1,2). Нині це одкровення нам доступне через вивчення біблійних текстів. Апостол Павло так пише про це своєму учневі Тимофію: «І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова»(2 Тимофія 3: 15-17).
Що ж до загального одкровення, воно, згідно з Біблією, також проявляється в різних формах. Зокрема – через усвідомлення людиною потреби в Бозі, неодноразово підкреслюється текстами Святого Письма: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас» (Дії 17: 26,27). «Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця…»(Елезіяст 3:11).
У наші дні, правда, широко поширена ідея, висловлена ​​австрійським психоаналітиком Зигмундом Фрейдом (1856-1939), що віра в Бога  – це проекція бажаного на дійсне. Нам, мовляв, хочеться, щоб у нас був великий добрий татусь, який би про нас дбав, – ось ми самі собі його і вигадали. Схоже, уявлення Фрейда про релігію – той самий випадок, коли його вчення про проекції бажаного на дійсне найбільшою мірою відповідає реальності. Адже біблійну віру і відповідальність гріховної людини перед святим Творцем навряд чи можна порахувати задоволенням власних бажань. Якраз вірити в те, що Бога немає, – це і означає видавати бажане за дійсне, слідуючи старим принципом: ми самі собі будемо, як боги, і самі будемо вирішувати, що добре, що погано.
Навряд чи аргументацію Фрейда взяли б на озброєння вихователі сирітського притулку, щоб втішати подібним чином своїх підопічних. Навіщо, мовляв, ти сумуєш за мамою? Мам ж не існує! Тобі просто хочеться, щоб у тебе була мама, ось ти її собі і вигадав. Мама – це проекція твоїх бажань на дійсність.
Але як туга по матері говорить про реальність матері, відчуття потреби в Бозі свідчить про Його існування! Бо будь-яка потреба є свідченням того, що є і об’єкт її задоволення. Потреби без відповідного їй об’єкта не буває. Якщо людина відчуває холод, значить, існує тепло. Наявність статевого потягу повідомляє нам про реальність шлюбних відносин. Раз є голод, значить, десь є і їжа. Раз є спрага, значить, існує і питво.
Подібним чином, наявність в нас потреби в якомусь вищому сенсі і в призначенні є доказом їхнього існування, а не спростуванням. А вони можуть відбуватися тільки від Творця. Блаженний Августин (354-430) так пише про це: «Ти створив нас для Себе, і душа наша доти нудиться і не знаходить собі спокою, доки не заспокоїться в Тобі».
Іншим джерелом загального одкровення є абсолютний моральний закон, закладений в свідомість людини і пов’язаний з поняттям «совість» – інтуїтивна здатність відрізняти добро від зла. «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну», – стверджує апостол Павло (Римлян 2: 14,15). Як сказав з цього приводу Іммануїл Кант (1724-1804), «Дві речі наповнюють душу завжди новим і усе більш сильним подивом і благоговінням, чим частіше і триваліше ми міркуємо про них, – це зоряне небо наді мною і моральний закон в мені».
Твердження філософа призводить нас до ще однієї форми загального одкровення. Це відображення Творця в Його творінні: «Але запитай хоч худобу і навчить тебе, і птаство небесне й тобі розповість. Або говори до землі й вона вивчить тебе, і розкажуть тобі риби морські. Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила?»(Йов 12: 7-9). «За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші. »(Дії 14: 16,17). «Тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце»(Римлян 1:19 -21).

Між загальним і особливим одкровенням існує безліч відмінностей. Загальне одкровення дано всім людям, незалежно від їхнього соціального статусу, етнічної приналежності і навіть – від релігійних вірувань. Особливе одкровення дається через Божих посланників – ангелів або ж обраних Ним людей, які називаються пророками. Загальне одкровення повідомляється через обумовлені вище форми комунікації (потреба в Бозі, совість, природа), в той час як особливе одкровення Бог повідомляє людям напряму, безпосередньо. Загальне одкровення невербальне, тобто не пов’язане з промовою, особливе одкровення зодягнуте в усні або письмові повідомлення. Загальне одкровення абстрактне й осягається інтуїтивно, особливе – цілеспрямоване і сприймається розумом. Загальне одкровення постійне і безперервне, особливе ж прогресує і надсилається епізодично, час від часу. Загальне одкровення вимагає перевірки за зовнішніми щодо нього критеріям, а особливе – самодостатнє. Нарешті, Писання говорить про те, що загального одкровення досить для засудження, і той хто відкидає його немає виправдання (Римлян 1: 19-20). Особливе ж одкровення направляє людину до спасіння (Ефесян 1:13).

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button