Гуманізм, віра в людину, – найдавніша релігія під сонцем. Її кредо було проголошене ще на початку історії людства: ви самі собі будете як боги, і самі будете вирішувати, що є добро, і що – зло (Буття 3: 5). Однак, крім нашого безпідставного бажання вважати себе вищою сутністю, ніякої іншої підстави ця точка зору не має. Віра ж, позбавлена підстави, є не чим іншим, як марновірством: у що хочемо, в те й віримо, і відчепіться від нас зі своїми фактами.
Так, біохімік і письменник-фантаст Айзек Азімов (1920-1992), який очолював аж до своєї смерті Американську асоціацію гуманістів (American Humanist Association), писав: «У мене немає доказів, що Бога немає, але я настільки сильно переконаний в цьому, що вважаю зайвою витратою часу шукати докази». Очевидно, що це висловлювання до галузі наукових досліджень жодним чином не відноситься. Це – заява релігійного фанатика, що відкидає біблійну заповідь, співзвучну з головним принципом наукового методу: «Усе досліджуйте» (1 Сол. 5:21).
Думка про те, що людина є вищою сутністю, заснована на ідеї природного еволюційного прогресу природи взагалі (що з нею не роби – вона стає все кращою і кращою), і людини зокрема (що з нею не роби – вона теж стає все кращою і кращою).
Ця віра стала невід’ємною частиною сучасного космологічного міфу. Проте, таке марновірство не тільки не підтверджується даними наукових спостережень, але, навпаки, суперечить як фундаментальним законам природи, так і Писанню, яке стверджує, що творіння знаходиться в рабстві тління (Римлян 8:21).
Гуманістичний світогляд неспроможний навіть з чисто прагматичної точки зору, яка стверджує, що практика – критерій істини. Де б людина не проголошувалася вищою цінністю, справа зазвичай закінчується терором, гільйотиною, концтаборами, знищенням тисяч людей «в ім’я людини» – від Французької революції і до тоталітарних режимів нашого часу. Як це не парадоксально звучить, там, де вища цінність не людина, а Бог, у людини набагато більше шансів на процвітання. Там же, де найвища цінність – сама людина, людині навіть жити виявляється небезпечно.
Нарешті, атеїстичні ідеї, закладені в основу гуманізму неспроможні з точки зору моралі. Знову і знову доводиться чути поблажливі визнання самих атеїстів, що, мовляв, потрібно дозволяти «народу» (натовпу, масам, електорату і т. п. – термінологія може варіюватися) вірити в Бога, оскільки від цього, мовляв, люди стають кращими.
Читайте також:
Питання про істинність християнського віровчення при цьому підході залишається поза розглядом, оскільки в іншому випадку відразу з’являється проблема: як же виходить, що імовірно помилкове вчення (християнство) робить людей кращими, на що виявляється нездатним імовірно істинне вчення (атеїзм)?
Але якщо християнське вчення – брехня, то ми не маємо морального права поширювати його, яким би практично корисним воно не здавалося. Якщо ж існує достатня ймовірність того, що воно – істинне, наш обов’язок дати кожному можливість ознайомитися з ним. Писання не залишає місця для релігійного нейтралітету: «Хто не зо Мною, той проти Мене, – говорить Господь, – і хто не збирає зо Мною, той розкидає» (Лука 11:23, Матвій 12:30).
