Інтерв'ю

«Робота християнських медіа має надзвичайно важливе значення для суспільства» – інтерв’ю з головним редактором «Слово про Слово» з нагоди 10-річчя

У листопаді цього року християнському новинному виданню «Слово про Слово» виповниться 10 років. Сьогоднішній матеріал про те, як виникла ідея створення саме такої християнської газети, яка інформує читачів про новини з християнської позиції, про її унікальний слід у просторах мережі християнської журналістики та про засновника, ідейного натхненника – Головного Редактора пана Анатолія Якобчука.

Анатолій Якобчук народився у 1977 році в місті Дубно Рівненської області. Закінчив середню школу та професійно-технічне училище за фахом «різьбяр по дереву». Навчався у Рівненському Біблійному інституті, паралельно із 1998 року був керівником молодіжного служіння. Закінчив Київську богословську семінарію, вивчав богослов’я за спеціальністю «молодіжне служіння». У 2011 році одружився з Оленою Зайцевою та переїхав на постійне місце проживання в місто Бережани Тернопільської області. Там одразу зайнявся організацію спільноти Євангельських християн-баптистів. У 2018 році був рукопокладений на пастора Церкви Преображення у місті Бережани. Разом з дружиною виховують трьох донечок.

Про видання

Пане Анатолію, поділіться, будь ласка, з нами: з чого і як починалося ваше «Слово про Слово»?

Сама ідея створення такої газети виникла 10 років тому, в далекому 2012 році в українського емігранта п. Михайла Хребтана, який вже досить тривалий час із родиною проживав в США, хоча був вихідцем із Підгаєччини (сусідній з Бережанським район). Саме тоді він звернувся до мене із проханням допомогти йому організувати друковане християнське видання для мешканців його рідного села та району. Мешкаючи тривалий час за океаном, далеко від рідної домівки, від рідної землі, він відчував велику потребу організувати для своїх односельчан друковане видання, яке б розповідало їм про Бога. На той момент таких газет ані у самих Підгайцях, ані в районі не було. І пан Михайло запропонував мені допомогти йому в організаційних питаннях, профінансувавши усі витрати.

А чому саме така назва?

Назва видання народилася в нас спільно із паном Михайлом. Коли ми тільки відкриваємо Біблію, то в першому рядку Євангелія від Івана відразу читаємо: «Спочатку було Слово і Слово було Бог». Отже, у нас навіть ніяких сумнівів не виникало, що наше видання має називатись «Слово про Слово». Під такою назвою ми й зареєстрували газету і почали готувати матеріали для першого випуску.

Дуже гарна й промовиста назва, а як відбулася верстка першого примірника?

Випуск першого примірника розпочався відразу з великих проблем, оскільки люди, які мали зверстати його в США та передати мені файл для друку в Україні, передумали займатися цією справою, відмовившись від своїх обіцянок. Найгірше, що це сталось за дні до друку. Пан Михайло був дуже пригнічений цією новиною і з великим жалем констатував, що певно з його доброї ідеї нічого не вийде. Ось саме й тоді я запропонував йому, що самостійно візьмуся за верстку та допоможу з наповненням контентом видання. Ми швидко знайшли матеріали для верстки і спільно видали перший номер.

А матеріали яких авторів ви надрукували?

Це були не авторські матеріали, а передруки зі стародавніх українських архівних часописів.

Чи можете поділитися з нами, які емоції переповнювали вас у той момент, коли ваша мрія про друковане видання здійснилася, і ви вперше тримали в руках свіжовидрукуваний примірник газети?

Звичайно, що коли ти береш до рук найперший примірник будь-якого видання, тебе переповнюють дуже сильні емоції радості. Цей особливий запах свіжої друкарської фарби, блищить красивий глянцевий папір… Так, це було справжнє щастя, але разом з тим, мені було трішечки важко повірити в те, що, попри усі наші труднощі, ми це таки зробили. Але в той момент я знав і головне: що зробити це ми змогли завдяки Божій допомозі.

Схожі статті

Яким був перший наклад?

Ми випустили по 1000 примірників газети за 2 перші місяці. Починаючи із 3-го випуску, коли побачили, що кількість охочих отримати саме таку газету є значно більшою, кожного місяця почали збільшувати  наклад.

Якою є кількість ваших читачів на сьогодні?

За нашими даними, за останній рік наше видання в інтернет-ресурсі відвідало понад 3 мільйони читачів зі всього світу, починаючи від Китаю, Америки, Південної Кореї, Польщі, Німеччини, закінчуючи Україною і навіть маємо за останні 3 місяці 258 переглядів нашого видання із території росії.

Тобто 258 російських громадян отримали правдиву інформацію про християнські новини та про війну в Україні?

— Так.

Скільки авторів на даний час працюють у вашому виданні?

91.

А який саме ваш матеріал запам’ятався вам найбільше?

Кожен мій матеріал для мене дуже дорогий і цінний, і я не можу виділити якогось окремого, оскільки всі вони для мене однаково пам’ятні.

Знаю, що «Слово про Слово» також має власний новинний сайт, а відколи він розпочав роботу?

Вебсайт був розроблений на початку 2013 року. Спочатку тут ми передруковували наші газетні матеріали, а вже починаючи з 2019 року почали друкувати новини та матеріали наших авторів.

Чи плануєте найближчим часом розширювати вашу діяльність, наприклад, додати відеоформат чи запустити радіостанцію?

Звичайно, мені б хотілося найближчим часом втілити в життя проєкт християнських відеосюжетів та  історій, а також проєкт тижневого огляду світових новин з експертами. Проте поки ми не маємо такої фінансової можливості, шукаємо відповідного спонсора, який би оплатив запуск такого проєкту.

На даний час, тижневий огляд, запис хоча б 2-х інтерв’ю та знімання сюжетів коштують в Україні приблизно 2-4 тисячі доларів в місяць. Зараз у нас таких коштів немає, але ми дуже сподіваємося, що після закінчення війни ми цей проєкт обов’язково реалізуємо.

Чому не зараз? У чому виникають труднощі при просуванні вашого видання?

Труднощі при просуванні релігійної преси були завжди. До прикладу: агрегатор Укрнет не пропускає релігійну пресу. Фейсбук теж виставляє страйки на християнські новини. Тобто навіть ось такі технологічні гіганти виставляють блоки і обмеження на передрук новин із релігійних видань.

Чи змінилося життя вашого видання у зв’язку із війною в Україні?

Звичайно змінилося, оскільки під час війни ми не випустили жодного паперового екземпляра нашої газети, а тільки випускаємо матеріали на нашому вебсайті.

А яким би ви хотіли бачити ваше видання у його 20-річний ювілей?

Я б дуже хотів, щоби через 10 років «Слово про Слово» було одним із найпотужніших християнських видань, яке б впливало на ситуацію в країні, в команді якого б працювали тільки найкращі фахівці, найкращі експерти та публіцисти світового рівня.

Чим пишаєтесь, як головний редактор видання?

Пишаюся тим, що 10 років тому наше видання з’явилося, має велику кількість читачів, що ми працюємо навіть під час війни, що ми й надалі збираємося нарощувати наші потужності та розширювати наші можливості.

А без чого Ви не уявляєте вашого редакторського життя?

Без Бога. Без Біблії. Без інтернету.

 

Про християнські медіа

На вашу думку, який вплив має християнська журналістика на суспільство?

На жаль, такий вплив є дуже незначним, оскільки християнських видань в Україні є не багато.

Наскільки актуальним є сьогодні розвиток саме християнських медіа?

Я б відповів на ваше запитання так: вважаю, що дуже актуальним є розвиток суспільних медіа, які широко освітлюють християнську тематику. Оскільки ми живемо у воєнний час, після якого настане перемога і нам буде потрібно дуже активно відбудовувати морально-етичні та християнські цінності суспільства у всіх сферах життя, включаючи економіку, бізнес, торгівлю, політику. Нашим завданням буде на кожну сферу суспільного життя показувати та пропагувати якусь християнську альтернативу, показувати її привабливість, цінність, фундаментальність.

Який досвід західних християнських медіа ви б хотіли запровадити у вашому виданні?

Найбільше б мені хотілося зараз запровадити у нашому виданні подкасти та відеоблогінг.

На яких християнських цінностях побудована робота у вашому видані?

Насамперед це чесність, порядність, об’єктивність, правдивість, друкованої нашим виданням інформації і незалежність. Наше видання не належать до жодної конфесії, ми не фінансуємось жодною релігійною організацією. Ми рівномірно освітлюємо новини всіх християнських конфесій. Не друкуємо інформації, яка б могла принести комусь шкоду. Тобто ми дотримуємося у нашій роботі ще й принципу: «Не нашкодь».

Якою є ваша улюблена рубрика у виданні?

Новини.

Чи погоджуєтеся із висловом, що «Преса − це паперова совість»?

Ні, про яку паперову совість ви говорите, якщо майже вся українська преса нині існує як джерело просування чи захисту чиїхось конкретних інтересів і, якщо володіти відповідними фактами, то це дуже чітко та добре видно. Назвати українську пресу «совістю» я не можу ніяк, за винятком хіба якихось окремих видань, оскільки майже всі інші просто є «купленими». Якщо ж говорити конкретно про наше видання, то ми стараємося дотримуватися в нашій роботі найвищих, стандартів професійної журналістики, об’єктивності, перевіряти всю надавану нами інформацію із декількох достовірних джерел.

Чому, на вашу думку, в росії така катастрофічна ситуація зі свободою слова?

Для мене відповідь на це запитання є очевидною. Росія вже давно стала ідолопоклонною. Я б навіть сказав «путінопоклонною». Як в давні язичницькі часи. Для росіян зараз нема ніякої проблеми в тому, що в них немає зовсім свободи слова, видається, що вони думають лише про те, як вони мають догодити своєму великому лідеру, попри те, що саме він тисячі їхніх молодих хлопців веде на вірну загибель. Знаєте, в Україні свободу слова неможливо придушити нічим. Українці підіймуть і Революцію Гідності, і вийдуть на Майдан, а російський народ покірно і тихо сидить по своїх домівках і навіть боїться слово сказати проти влади.

І друге: свобода слова є тільки там, де є свобода віросповідань. В Україні нема монополії в релігійному середовищі. Ми маємо багато потужних релігійних організацій. А ще в Україні проживає найбільша кількість протестантів у Європі, у нас вільно розвиваються різні релігійні організації. В політичному плані в Україні — безліч партій. А в росії є одна велика російська Православна церква та одна велика керівна партія. Для нашого українського народу свобода споконвіку була і є великою цінністю. За нашу свободу ми сиділи в тюрмах, за нашу свободу ми віддавали життя. Подивіться, яка кількість добровольців сьогодні йде на український фронт. Їх ніхто не примушує, вони туди ідуть самі. Йдуть, щоби захищати нашу країну, свої родини та нашу свободу, добре розуміючи, що ціною свободи є їхнє власне життя. Ось у чому відмінність нашого народу від російського. Росія ніколи не мала такого рівня національної свідомості. Тому для росіян свобода ніколи не була цінністю. Вони її не розуміють. Вони готові свободу продати за будь-що. Ми це чудово побачили, коли вони, грабуючи наші села, вивозять як трофеї собачі будки. Тому свобода для Росії напевно і дорівнює цій вкраденій собачій будці чи вкраденому старому унітазу.

 

Про війну

Акти вандалізму російською армією українських культурних та релігійних пам’яток викликають обурення усієї світової спільноти: розтрощені храми, «розстріляні» впритул пам’ятники не тільки Великому Кобзарю, але й іншим відомим українцям. Звідки у росіян така ненависть до української нації?

А ви подивіться уважно на нашу історію: увесь час росіяни хотіли бути першими. Саме для того вони вкрали і наших героїв, і наші історичні цінності, і наші пісні, наші події перекрутили, вони нищили на кожному кроці нашу українську культуру та історію. З часів виникнення росії вони весь час змагаються за верховенство над Україною, оскільки Київська Русь була заснована значно раніше за росію. Бо без цього всього, вкраденого в України, вони є звичайною азійською країною, яка собою нічого не являє. А через війну з Україною вони прославляються на весь світ.

Ми знаємо як вони кажуть: «Мы за ценой не постоим». Вони роблять такі акти вандалізму, бо в них всередині в їхніх душах є повна порожнеча, яка й дозволяє їм витворяти такі речі. Це цілеспрямована політика. Будьмо об’єктивні: росія невіруюча, росія безбожна, росія забобонна, росія темна. В тих актах вандалізму повністю проявляється їхня російська ница та вбога душа.

Якою одною фразою ви б схарактеризували те, що зараз відбувається в Україні?

Це КІНЕЦЬ росії!

Якби вам випала нагода особистої зустрічі із президентом росії, щоб ви хотіли йому сказати?

Я вважаю, що з такою людиною нема ніякого сенсу говорити. Путін не почує нікого і нічого.

Християнство вчить нас любові та милосердя до ворогів наших, а чи відчуваєте любов і милосердя до «братів наших» − російських солдатів?

Прощення є можливим лише в тому випадку, коли про нього просять. Наразі росія свято переконана у правильності своїх дій. Тому про ніяке прощення не може йти мова, поки не буде встановлена справедливість, поки не будуть покарані відповідальні особи, дії яких призвели до цієї братовбивчої  війни.

Чи взагалі є Бог на війні, якщо Він допускає, щоби сотнями гинули невинні люди?

Бог на війні є. Він разом із кожним солдатом, із кожним пораненим, з кожним переселенцем і біженцем. Бог з тими хто плаче, Бог з тими хто терпить, з тими хто страждає. Бог не є причиною того, що трапилось. Бог не послав війну в Україну. Бог дав усім людям свободу, право вільно обирати, як їм жити і що робити. Вбивство людей завжди було і є великим гріхом. Проте кожна людина несе персональну відповідальність за свої вчинки, особливо за злочини, які вона вчинила. Якби люди жили за тими заповідями і законами, які їм дав Господь, то не було б ніколи воєн, бо там, де Бог, там війни не починаються.

Що має стати основною місією християнської журналістики в цей воєнний час?

Християнська журналістика в цей тяжкий час має нести в суспільство слово підтримки, слово втіхи, слово розради та слово надії. Ніщо не підтримує так добре нас, як Боже Слово. Запитайте в будь-якого солдата, що саме дає йому силу, наснагу і надію в найтяжчому бою, що дає йому віру в перемогу, і він вам відповість, що це віра в Бога. Оскільки віруючі солдати проявляють і більшу витривалість в боях, і спокій в час терпінь, хвороб та труднощів. Воїни з вірою краще і завзятіше воюють і навіть частіше виживають та перемагають в тяжких боях. Бо вони точно знають, що вони не одні на полі бою, а з ними завжди поруч Господь.

Як ви вважаєте, чи стануть після закінчення війни більшість українців християнами?

Як показує практика, війна − це час, коли люди масово навертаються до Бога, щоденно звертаються до нього з щирими молитвами, це час, коли навіть атеїсти стають глибоковіруючими… Проте після війни загальна картина різко змінюється. Тоді настають інші часи: багато людей ставлять собі запитання: «Чому Бог допустив таку несправедливість, таку кривду проти нашого народу?» Ось тоді багато людей переживають кризу своєї віри. Саме така тенденція спостерігалася і після закінчення Першої світової війни, і після Другої світової. Зараз українське суспільство дуже мобілізоване. Воно шукає порятунку, воно шукає Бога, а коли закінчиться війна, можуть бути інші емоції: і злість, і агресія, і нерозуміння, і багато зневіри. Поранені військові чи сім’ї загиблих будуть ставити собі запитання: «А чим я заслужив таке? Чому Бог допустив таку несправедливість в моєму житті?»

І саме тому для нас усіх зараз є дуже важливим те, як себе в цій ситуації поведе Церква, священники, проповідники та християнські медіа. Повернувшись після війни додому, солдати будуть вважати, що всі довкола винні їм за нашу перемогу і що вони тепер мають єдино правильну думку щодо того, як має діяти держава чи церква. Ось тут і може критися корінь проблем. З такими людьми може бути нелегко взаємодіяти всім. Тому зараз ми готуємо спеціальні проєкти, які б дозволили повністю реабілітуватися і учасникам війни, і їхнім сім’ям, а нашому суспільству дозволити пристосуватися до нових реалій, які починаються завжди після закінчення війн. Адже після війни кожне суспільство стикається з великим об’ємом проблем, про які ми зараз навіть не можемо подумати. На жаль, ані після Першої світової війни, ані після Другої, Церкви не завжди були готові приймати, любити і допомагати тим, хто пережив катастрофу війни.

А якою є роль християнських ЗМІ у підготовці нашого суспільства до тих змін, які нам може принести війна?

Важливим є те, щоби вони змогли запропонувати відповіді на проблеми, які потрібно буде вирішувати − грамотні, правильні, саме біблійні християнські рішення. І подавати їх суспільству обґрунтовано, кваліфіковано, професійно та фахово.

Продовжте, будь ласка, фразу: «Коли закінчиться війна я…»

Я буду далі займатися тим, чим займався досі: журналістикою, пасторством. До того ж буду працювати над виходом із травматичних станів наших військових та членів їхніх родин.

 

Про роботу з біженцями та переселенцями

Від найперших днів війни саме ваша церква в Бережанах стала другою домівкою і прихистком для сотень біженців зі східних областей України. Розкажіть, будь ласка, скільки осіб за той час пройшло через ваш Центр допомоги?

Більше аніж 150 осіб пройшли транзитом, а понад 90 осіб й досі проживають у нашому місті і наша церковна громада опікується цими людьми.

В чому полягала основна складність роботи з біженцями?

Труднощів не виникало ніяких, оскільки у нас проживають люди, які є дуже культурними, вихованими, і глибоко віруючими. Усіх їх ми забезпечили житлом, харчуванням, одягом. Але весь той час мені дуже хотілося, щоб чоловіки могли самостійно забезпечувати своєї сім’ї фінансово.

І який вихід з даної ситуації ви знайшли?

Ми вирішили зареєструвати у Бережанах підприємницьку діяльність у сфері послуг − «Дім Побут Службу». Йдеться про побутові послуги сантехніка, електрика, прибирання, господарські послуги та інше.

Як відреагувало на створення такої діяльності місцеве населення?

Перед тим як спробувати цю діяльність, ми провели опитування. За кілька годин ми отримали сотні коментарів та вподобань цієї ідеї. Це стало поштовхом до подальших кроків.

Ми зрозуміли, що це на часі і дуже потрібно, адже чимало людей виїхало закордон, багатьох мобілізували, а розв’язувати побутові проблеми нікому. Таким чином наше місто отримало нових спеціалістів, а люди, які залишились без роботи і дому отримали можливість заробляти кошти та утримувати свої сім’ї.

 

Про особисте…

«Робота християнських медіа має надзвичайно важливе значення для суспільства» – інтерв'ю з головним редактором «Слово про Слово» з нагоди 10-річчя

А з чого починається і закінчується кожен день головного редактора ?

З МОЛИТВИ, читання Біблії, перегляду новин, читання кореспонденції, відповідей на листи, розподілу завдань для редакції

Зараз ви є шеф-редактором серйозного видання. А якими були ваші перші кроки у журналістиці?

Пристрасть до газет та любов до друкованого слова в мене проявилися вже в трирічному віці. Зі спогадів моїх близьких, у такому малому віці я вже «відзначився» як великий «пошановувач преси». Чим подоводив мало не до інфарктного стану мою бабусю та дідуся, які стали свідками одного дуже «цікавого» випадку з моєї журналістської біографії. Того літа я, як завжди, був у бабусі в селі в гостях. Я сидів на ліжку, розклавши широко довкола себе якусь із тогочасних радянських відомчих газет. Я не пам’ятаю, чи то був «Труд», чи «Правда», чи «Комсомольська правда», але газета була дуже великою, значно більшою за мої дитячі руки. Я вже, як звично, «серйозно» взявся до «читання» партійних матеріалів, коли за таким недитячим заняттям мене застала місцева листоноша, яка якраз зайшла до нас у світлицю. Тут варто зазначити, що в радянські часи листоношами, як правило, були «особливі» люди, котрі, окрім основного заняття, доповідали вищим партійним органом про усі політичні настрої людей та про ситуацію в кожній місцевості.

Всі знали, що ця листоноша завжди проявляла до нашої родини «особливу увагу», оскільки мій дід у 1942 році, будучи 18-річним юнаком, був репресований та засланий в російську колонію строгого режиму за віру в Бога, бо через свої релігійні переконання відмовився брати зброю до рук та воювати під час Другої світової війни. Таким способом він заслужив собі на все життя від тодішньої радянської влади клеймо «Зрадник Батьківщини». Він відбув за свої християнські переконання 8-річне заслання у Росію, на станції «Сухобезводне» біля Нижнього Новгорода. «Прожив» там увесь термін, у просто нелюдських умовах, у постійному голоді та товаристві з клопами, вручну вирубуючи сокирою «необъятные» російські ліси.

Бабуся і дідусь добре розуміли, що кожне неправильно сказане слово при чужій людині буде старанно донесене куди треба, й це може обернутися новим лихом для нашої родини. Й ось ця пані, побачивши мене маленького за таким недитячим заняттям, двозначно питає: «А, що ти, Толіку, там таке читаєш, ти ж такий маленький, що певне навіть ще й букв не знаєш?» І тут я видав свою крилату фразу: «Щось я ніяк не пойму, хто тут сфотографований, чи то Брежнєв чи Андропов». У хаті зависла просто мертва тиша, мої дід і баба стояли там напівживі, із завмиранням серця затамувавши подих після цієї моєї крилатої фрази. І саме ці спогади і є моїми найпершими.

А вже згодом, коли я був керівником молодіжного служіння, разом з іншими хлопцями ми організували випуск декількох номерів нашої молодіжної газети, яка розійшлася між молоддю і людьми міста Дубна.

Тепер мені цілком зрозуміло, коли у вас проявився талант до редакторської праці. А чи були у вашій родині журналісти чи письменники?

Ні, журналістів не було, але всі мої предки були глибоко віруючими людьми. Мій дідусь по маминій лінії теж свого часу постраждав за віру в Бога. Будучи студентом четвертого курсу педучилища, він принципово не захотів вступати із релігійних переконань в комсомол, після чого був звільнений з педучилища з останнього курсу. Це все при тому, що він був найкращим студентом на курсі. Педосвіти він так і не отримав, але маючи просто феноменальні здібності, зумів самостійно здобути фах бухгалтера та все життя попрацював головним бухгалтером на великому підприємстві. Особливістю нашої родини було те, що в ній завжди дуже високо цінувалися такі цінності як свобода і віра в Бога. На прикладі моїх дідусів я це усвідомив дуже добре!

Ви прийшли до Бога в доволі юному віці − у 19 років. За яких обставин це відбулося, і що саме спонукало вас до ухвалення такого серйозного рішення? Розкажіть нам про цей особливий момент, коли Господь вперше торкнувся вашого серця?

Я не можу виділити якогось окремого особливого моменту, оскільки цьому рішенню передувала низка подій. Я народився в сім’ї віруючих: ще мій прадід був баптистом, потім дід і батько належали до цієї конфесії. І у 19-річному віці я ухвалив рішення про хрещення, бо до цього часу я однаково відчував себе чужим як і в церкві, так і серед своїх однолітків, які на той час вже пробували і курити, і пити, і вести «доросле» життя. І от, коли вони мені пропонували спробувати цигарки, випивку, дівчат, я від всього відмовлявся. Вони мене відразу спитали: «Ти що “штунда” (віруючий)?» На що я їм не міг відповісти ані «так», ані «ні». Бо я чувся однаково чужим як в церкві, так і серед них.

У той момент я також зрозумів, що пора визначатися якою життєвою дорогою я буду йти. У 1997 році моя улюблена бабуся тяжко занедужала і, на жаль, це захворювання виявилося онкологічним. Я часто відвідував її в онкодиспансері, де бачив десятки таких же тяжкохворих пацієнтів, які перебували там, не тільки в стані тяжких фізичних страждань, але вони значно більше страждали душевно. Я бачив все: і розпач, і відчай, і сльози. Там панувала страшна чорна, гнітюча, депресивна атмосфера. Моя бабуся на фоні цієї загальної картини важких людських страждань зберігала не тільки абсолютний спокій та непохитну віру в Бога, але вона ще поводилася дуже терпеливо, не нарікаючи ані на долю, ані на Бога. Вона завжди була із милосердною усмішкою та добрим словом на устах, виглядала так, ніби в неї нічого не боліло. Бабуся вміла мовчки зносити всі страждання так, що всі лікарі дивувалися не тільки із її спокою та мужності, добре знаючи, які великі болі вона терпіла, але залишалася життєрадісною і натхненною. Вона просто не мала ніякого страху перед смертю. Бабуся вірила і довіряла Господу кожної миті свого життя. На тлі цієї онкологічної темряви вона була світлом. Одна медсестра, яка давала бабусі ліки, сказала, що за все життя вона не бачила такої світлої людини, яка б так спокійно і мужньо перенесла цей тяжкий період. Згодом ця медсестра також прийшла в церкву і стала однією із наших вірян. Вона відверто заявила, що це сталося через приклад моєї бабусі. Оскільки саме тоді медсестра й повірила в Бога і в те, що Він може давати таку силу, міць і спокій навіть в найбільших людських стражданнях. Своєю вірою, своєю любов’ю і своїм сяйвом бабуся переконала мене, що Бог не просто існує, а що Йому варто присвятити своє життя. Її життя, віра, стійкість, життєрадісність, оптимізм і її тверда надія, мабуть, мали на мене більший вплив, аніж усі знання і відкриття зроблені мною до цього віку.

Чи була у вашому житті ця уявна лінія, яка розділила його на «до» і «після»?

Так. Перша така «лінія» − це моє навернення до Бога. Друга − моє одруження. І третя − переїзд із Дубна в Бережани, де вже й розпочалося моє служіння.

Мабуть, і війна теж стала для вас ось тією черговою точкою відліку, яка змінила ваше життя на «до» і «після». Розкажіть нам, а чи був у вас страх в той момент, коли ви дізналися про початок війни за себе, за родину, за долю України і як ви його долали? Чи не виникала у вас думка вивезти вашу родину за кордон в безпечне місце?

Той ранок, коли розпочалася війна, ми, як завше, почали з родинної молитви і прочитали один псалом, в якому й були слова, які нас відразу заспокоїли і дали нам ясність того, що ми маємо робити. Тоді ми й вирішили, що ніколи не будемо розлучатися, щоб нас не чекало. Хай там що, ми будемо проходити цей шлях РАЗОМ, не розлучаючись, оскільки війна − це саме той час, коли кожне прощання може стати для нас останнім. А ми з Лєною прощатися не хотіли, навіть на секунду.

«Робота християнських медіа має надзвичайно важливе значення для суспільства» – інтерв'ю з головним редактором «Слово про Слово» з нагоди 10-річчя

Слухаючи ваші інтерв’ю, зауважила, що ви часто говорите про те, що дружина, за Божим задумом, має бути головною помічницею чоловіка, членом його команди. А ким для вас є ваша п. Олена?

Для мене моя Лєна є моїм найбільшим Божим подарунком. Знаєте, епіграфом до моєї сторінки у фейсбуці є фраза: «Живу в епіцентрі Божих благословінь». Моїм найбільшим Божим благословенням є моя кохана дружина Лєночка.

Як зворушливо чути від такого мужнього чоловіка такі ніжні слова любові! Розкажіть нам, а з чого почалася історія вашого щасливого шлюбу?

Дуже просто. Я познайомився з нею в одній із соцмереж. Написав її повідомлення − вона відповіла. Так почалося наше спілкування. Незабаром зустрілися в Києві, познайомилися вже ближче. Через пів року я приїхав до неї на батьківщину, в Запоріжжя. Вже на другий день нашої живої зустрічі зробив їй пропозицію про заміжжя, оскільки від самого початку спілкування зрозумів, що це людина, з якою я хочу бути до кінця своїх днів і хочу робити її щодня щасливою. Щобільше, скажу вам, що за всі 11 років нашого подружнього життя ми не мали жодної сварки, жодних розмов на підвищених тонах. Зараз виховуємо трьох донечок, і у своїй сім’ї я живу в мирі, спокої, щодня дякуючи Богу за таке благословення.

А чим, на вашу думку, зумовлений ваш щасливий шлюб?

З найперших хвилин нашого спілкування я зрозумів, що у нас з Лєною абсолютно однакові цінності, і ми весь час ніби знаходимось «на одній хвилі». Ми дивимося на світ однаково, я б сказав навіть, що одними очима. Деколи Лєна починає речення, а я його продовжую і закінчую. Ще на самому початку наших стосунків, під час активного листування, ми писали один одному листи, в них ми описували, яким би хотіли бачити наше сімейне життя. Ви знаєте, оці всі-всі мрії, наші очікування і сподівання щодо нашого щасливого сімейного життя здійснюються!

Лєна, так само як і я, була залучена до молодіжних служінь, і все життя мріяла про те, щоб бути дружиною пастора. Зараз наші мрії здійснилися. І ще одне: на початку наших стосунків ми відразу домовились, що не будемо тратити дорогоцінний час життя, який спливає й так дуже стрімко, на неважливі речі і що наші стосунки є найважливішим аспектом нашого сімейного життя. А це значить, що ми не будемо тратити час на пошук чиєїсь правди, а будемо вчитися про все домовлятися, шукати компроміси і жити в любові та мирі. Я радий, що наші діти спостерігають саме таку щасливу картину сімейних стосунків.

А в чому, на вашу думку, полягає рецепт щасливого сімейного життя?

У спільних цінностях. У нас спільні цінності, які базуються на наших християнських поглядах та переконаннях.

Тобто ви вважаєте себе щасливою людиною?

Так. Я є дуже щасливою людиною.

 

Бліц

А якби у вас з’явилася така можливість, чи хотіли б ви щось кардинально змінити у вашому житті?

Ні, я б нічого не змінював би.

Яким був ваш найщасливіший день життя ?

УСЕ моє життя — щасливе, та кожен його день зокрема. Тому я не можу виділити якогось окремого дня.

Ваше хобі це…

Вишукана кулінарія. Люблю створювати кулінарні шедеври, щоби потішити ними мою родину, друзів. Улюбленим у цьому занятті є випікання та робота із м’ясними стравами. Також люблю доглядати за садом. Люблю бачити, як дерева приносять плоди.

А чи маєте ще якісь улюблені заняття окрім журналістики, що дають вам сили до роботи, спокій та наснагу у такий тривожний воєнний час? Де шукаєте сили до життя?

Надзвичайно люблю читати. Це заняття дає мені і силу, і наснагу, і життєву мудрість.

Яким є ваш життєвий девіз?

Зробити максимум з того, що можна зробити сьогодні.

Якими були ваші мрії в дитинстві, чи здійснилися вони і про що зараз мріє головний редактор християнського видання окрім перемоги України в цій війні?

Я завжди мріяв про те, щоб проповідувати людям Слово Боже, щоби мати щасливу сім’ю. Зараз я це все маю. Надалі прагну виховати наступне покоління української нації, яке буде мати справжню віру в Бога у своєму серці.

Мені б дуже хотілося завершити нашу із вами сьогоднішню передсвяткову бесіду на позитивній ноті та почути ваші побажання для наших читачів.

Нашим Читачам бажаю спокою й миру в душах та терпіння, щоби дочекатися нашої перемоги, а кожному на своєму місці зробити все для того, щоби цей День настав якнайшвидше. Бажаю також сил, щоби ми усі разом змогли відбудувати нашу Україну, щоби втішили тих, хто в скорботі та щоб зігріли своєю любов’ю всіх, хто цього буде потребувати. Бо наш Господь є Богом любові, а не війни!

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Галина Козар

Магістр ЛДМА ім. М. Лисенка, 25 років досвіду у культурно-мистецькій сфері. Журналістка видань: "РІА- Львів", "Ваше здоров'я", "Слово про слово". Для мене журналістика це не робота, це поклик серця, щоб робити світ щодня добрішим.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button