Поезія
Плюгавий старець, весь брехливий
Плюгавий старець, весь брехливий
Від п’ят до решточок чуприни,
Свій зір лукаво похітливий
Уп’яв в красуню-Україну.
«Візьму її, її зґвалтую,
Не дам їй жити і рости,
Її окрасу молодую
Я розтопчу, згною… й хрести
Посію в їхній я землі!»
Так біснуватий держиморда
Немов павук, снував тенета,
В писі вдоволений і згорда
Покликав він свого клеврета.
«Пиши наказ по всьому війську –
Пошлю його на СВО. Не на війну.
Я хочу землю українську!
І хай там що – її візьму!»
Велеречивими устами
Про мир, про дружбу і любов
Скелетно-тухлими руками
Пролив уранці нашу кров.
Та не очікував плюгавий
Із ким зв’язався він тепер,
Бо думав він, здобувач слави,
Збирач немосковських земель,
Що легко він прийде в країну,
Де воля живить і тепер
Синів і доньок України,
В ком дух свободи не помер.
Здійнявся клич по Україні,
Вся Русь піднялась на диби:
«Ми всі, як плоть, кулак, єдині –
Не дамо їй сконать в огні!
Простягнемо руки дужі
До Бога в молитві,
Щоб поміг подужать силу
В справедливій битві!
За дітей, за матерів,
за вольную волю
На своїй таки землі,
За кращую долю!
Не смій на Русь іти війною
Смердюче плем’я москалів.
Живете ви усі з розбою,
Та стане в нас на вас шаблів!»
І потекла ворожа кров,
І трупом вкрилася земля,
І впав полуди злий покров
Від зла у Бучі й Ірпеня.
Московський дух, що тхне стервою –
Зогниле труп’я москаля
Собаки тягнуть за собою…
До стін московського кремля!
Тягніть їх всіх під саму пику,
Потворі путінській під ніс,
Щоб у вісні не мав спокою,
Щоб в землю по вуха уліз.
Бо встала Русь, й своїм тризубом
Припне кривавого орла,
І чашу горя сповна вип’є
Підступна й зпідлена москва!
Не нам, не нам, а славу Богу
Воздаймо в серці назавжди,
Що Він дав силу, а тривогу
Пустив за потоком води!
І чутно в Україні всюди
Як наші всі гукають люди:
«Вся слава Богу і Христу
За наше славне ЗСУ!»