Варто замислитись

Нещасливе Різдво

Діаметр Землі − 12742 км, або 12742000000 мм. На терміні вагітності 1 місяць розмір малюка − до 6 мм. І там, у темряві, прихованого, бачать його очі Божі. Коли формуються ручки, ніжки, голівка і серце, Він бачить, як ці руки колись з силою вдарять безпорадного або ніжно торкнуться пораненого. Як ноги, не слухаючись, тікатимуть по липкому холодному бруду в жаху безлюдної ночі й послизнуться. А ще − як зупиняться і покрокують назад, щоб повернутись і підняти того, хто впав. Бачить, як вони опускатимуться на коліна для молитви або від безсилля. Він бачить, як у голові, миготівши нервовими імпульсами, народиться думка знищити, збрехати й здобути. Або вибачити, віддати. У цьому крихітному серці ще немає камер і клапанів, але незабаром у ньому ритмічно буде пульсувати кров, біль і любов.

Що там, у темряві, приховане, бачить Він. І величезний світ, невидимий поки що тому, хто там, у пітьмі, бачить Він. Він бачить, як там, у темряві неправильно формується ручка, яка ніколи не зможе нікого обійняти. Він бачить великий світ, в якому здорову, міцну руку відірве вибухом бомби, винайденої завдяки руху нервових імпульсів у чиїйсь голові, або придушить будівлею, що завалилася, впала просто від часу. Він знає, що живе світле буття прошите грубими стібками темної смертоносності.

Там, у темряві, прихованого, Він тче людину за образом Своїм. Ці 6 мм народяться в простір 12 742 000, у неосяжний для людського мозку Всесвіт, весь уміщений у Нього на долоні й в серці − і будуть творити й любити, давати життя і забирати, жити й вмирати.

Малюк, радісно жмурячись, сховається, з великим різдвяним подарунком у руках, в обіймах мами. І піжама – у крихтах шоколадного печива. Малюк, в голодному виснаженні заплющивши очі, розтягнеться в пилюці, один у тіні акації, і грифи готові вкрити його своїми крилами. Порвана футболка в бруді та крові.

І Він, знаючи це, ще перш ніж спалахнув перший фотон, вирішив увійти в пітьму утроби й вийти на світло у світ, де живуть і вмирають, щоб не вмирали.

Перші пологи в житті, а ти сама, у бруді серед соломи. Де цей Бог? У тобі й над тобою… Нескінченне з’єдналося з кінцевим, увійшло в освітлену зірками ніч, сопить і хникає у гнойовому запаху в обіймах змученої та наляканої мами. У полі співає хор ангелів, завмерли здивовані пастухи, притихло стадо. Але тут, коли лежиш у чужому краю, в ганчір’ї серед кіз і курей, а на грудях ворушиться безпорадна жива грудочка, чи може бути у тебе різдвяний настрій?

Якщо сам Винуватець свята народився десь у глушині під акацією, то й перейнятися Різдвом можна не лише під мерехтіння гірлянд, а й у темряві буденності.

«Я вважаю, що наші нинішні страждання нічого не означають у порівнянні з тією славою, яка чекає нас у майбутньому. Адже все творіння з нетерпінням очікує одкровення синів Божих. І не тільки воно, але й ми, які отримали Духа, як запоруку того, що нас очікує, теж внутрішньо стогнемо, з нетерпінням чекаючи повного усиновлення − викуплення наших тіл, терпляче цього чекаємо. Також і Дух допомагає нам при всій нашій слабкості. Ми не знаємо навіть, про що нам слід молитися, але Дух Сам клопочеться за нас зітханнями, які не можуть бути висловлені словами».

Ми навіть не народилися ще в нове життя.

Ми розгублено дивимося на густі передсвітанкові тіні, що огортають нас, самотніх, у чужому краї, кинуті наодинці з болем і втомою. Нам даний Божий Син, але те, що сьогодні бачать наші очі, так мало на Нього схоже. Ми знаємо пророцтва, пастухи навперебій повторюють, що чули з неба, дорога подолана, знайдений дах у пропахлому коровами кутку, Бог допоміг народити − Він веде, мабуть? Але… Але як мало це все схоже на прихід Володаря! Ми навіть не знаємо, про що нам слід молитися.

У ці святкові дні, коли рухається весь комерційний і церковний світ, багато хто навіть не знає, про що молитися − Богу, Який веде такими незбагненними та важкими шляхами. І в цю темряву, де «все – суєта», подих вітру і немає надії, входить Світло, вторгається «Бог з нами», щоб дати непохитну надію, стоячи на якій, можна жити.

«Отже, для вас, віруючих, цей Камінь цінний. Той, хто вірує в Нього, ніколи не буде осоромлений», − говорять про Ісуса Христа, послані Ним сповіщати всім людям радість, принесену Його народженням.

Він прийшов сюди до нас, у не причепурену кімнату, у серце, де немає святкового настрою, щоб налаштувати його на радість. «З тобою – Господь, твій Бог, могутній Воїн, Який може рятувати. Він про тебе зрадіє, любов’ю тебе заспокоїть і про тебе з піснями тріумфуватиме». «Від тужливих у святкові дні Я відведу смуток».

Читайте також:

«Ми знаємо і віримо, що в яслах є Бог життя. На кожне “Скільки?”, що звучить у Біблії та з наших сердець, дитячим плачем Божого Сина нарешті дана відповідь. Він тут, наша єдина та абсолютна надія. Ми знаємо, що одного разу в Ньому, у Його народженні, житті, смерті та воскресінні, все сумне (якщо перефразувати Толкіна) стане неправдою». Чад Берд

Джерело: Neschastlivoe-Rozhdestvo

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button