Уривок з мого внутрішнього молитовного діалогу з Ним − з Тим, з Ким я поринаю в похмурі глибини своєї душі… І так, я знаю, що з кожною такої «тріскою» все більше втрачаю в очах людей, у яких немає питань до Христа, немає страхів, немає сумнівів, а є одна тільки впевненість у своїй правоті й вічне спасіння. Або ж немає мужності визнати, що питання все-таки є. Так, втрачати у відносинах з людьми боляче, але цей біль зцілюється тим, що знаходиш разом з Ним, втрачаючи в і з християнською спільнотою.
Ісус у відносинах з учнями і людьми ставив дуже багато питань. Деякі нараховують, що в Євангеліях їх записано не менше 307. Для нас Біблія часто стає не стільки Книгою, в якій ми читаємо питання Творця до творіння, скільки просто Книгою, в якій ми шукаємо відповіді на питання, що цікавлять виключно нас.
Відверто кажучи, чим більше я читаю Його Слово, тим більше для мене воно стає не Книгою Відповідей, а Книгою Питань, на які потрібно знайти відповіді разом з Ним.
Питання Бога до людини і людини до Бога сильно відрізняються джерелами й причинно-наслідковим зв’язком в часі й просторі. І іноді за особистими питаннями, народженими в болі й стражданнях, або в умовах різних нестримних бажань, ми не здатні почути питання Бога.
Час від часу в фейсбуці я ставлю питання, на які сам же шукаю відповіді, щиро. Але герменевтика підозри змушує деяких прочитати питання по-своєму і шукати в ньому підступ. Або ж, буває, ти ставиш запитання, а людина відповідає не стільки по суті питання, скільки на тему, яка хвилює саме його. Або ж ти сам читаєш чиєсь питання, а відповідаєш про своє, наболіле і накипіле, або ж шукаєш в ньому можливий підступ…
Найчастіше питання і відповідь – як схід і захід – так і не зустрічаються. Напевно саме тому і практикують допити з пристрастю, і не тільки спецслужби або поліція. Це досить часто зустрічається і в християнських громадах на рівні духовно-емоційних дізнань, щоб отримати відповіді на питання, які цікавлять допитуючих, і не стільки з метою допомогти нужденному, скільки, щоб задовольнити свою цікавість. Відкритість і вкритість, мені здається, досить різні стани… Але буває, звичайно, що і ми опиняємося не здатні сформулювати ясно питання, або ж відповідаємо на все, що завгодно, тільки не на поставлене запитання.
Серед питань Ісуса, які я часто відношу до себе і шукаю на них відповіді, протягом останніх кількох років я виділяю для себе два особливо важливих з 307. Пошук і формулювання відповіді на Його два питання приводять мене в стан загубленості. І не знайшовши відповіді в глибинах своєї душі, я прошу Його, щоб Він відповів Сам, і щоб дав сил і мудрості прийняти Його відповідь на Його ж питання до мене.
«Що ви хочете? Що зробити для вас?» (Мт. 20.). Щоб дізнатися, чого я хочу насправді, мені потрібно спуститися в глибини своєї душі. Зазвичай це дуже похмурі місця, часто недалеко від пекла душі.
Спускатися в них без Нього дуже небезпечно, можна не повернутися або ж повернутися тільки на заході життя. Цей морок, густий і відчутний морок, затягує, обіцяючи, що ось-ось, ще кілька кроків і ти знайдеш відповідь на Його запитання, але не в Ньому і не з Ним, а сам і в собі. Чи потрібно спускатися в глибини своєї душі? Однозначно, так.
Але з кожним роком я все менше хочу робити це без Нього, і все частіше запрошую Його з собою для занурення, щоб Він Своїм Божественним Світлом висвітлив те, чого боюся я, те, існування чого у своєму внутрішньому житті я боюся. Хіба не в цьому суть сповідання перед Ним? Чи не в таких зануреннях, під час яких Його осудна праведність і святість знаходять реальність у похмурих, а іноді й пекельних глибинах моєї душі?
Але чого хочу від Нього я, там, в похмурих глибинах моєї душі? Чого хочу від Нього я? Господи, якби Ти дав мені Свою владу всього на 30 хвилин, я б тоді відновив соціально-економічну справедливість і виповнив би обіцянку, про яку мені сказала Єва − каже, що розчула крізь зміїне шипіння: «І будете як боги! Будете самі визначати сутність добра і зла!». Господи, чого я хочу від Тебе? Я хочу від Тебе влади! І мене жахає це бажання. Але я водночас не хочу нести відповідальність за життя сотень мільйонів людей, не хочу брати на себе тягар відповідальності за їхню вічність. Адже я знаю, знаю, скільки в похмурих глибинах моєї душі кишить ненависті, непрощення, заздрості. Засуджуючи всіх, кого я ненавиджу, на муки пекельного полум’я, я поринаю в душевне пекло сам, бо все більше бачу, наскільки я гідний Твоєї справедливості й недостойний Твоєї милості.
Господи, чому в моїй душі така какофонія бажань у відповідь на Твоє питання: «Що ви хочете? Що зробити для вас?». І чому так настирливо в моїй голові звучить Твій крик з Гетсиманського Саду: «Авва, дорогий Отче! Тобі все можливе, спаси мене від цієї чаші! Але нехай буде не так, як Я хочу, а як Ти»? (Мт. 14:36). І цей крик звучить все голосніше, у міру того як ми підіймаємося з Тобою з похмурих глибин моєї душі, де Ти показав мені мої справжні бажання у Світі Твоєї справедливості й Милості… Твоєї Вічності…
Ісусе, ми піднялися… морок залишився там, глибоко в душі, куди я боюся спускатися без Тебе. Я бачу, хто я без Тебе. І чи не тому втекли всі одинадцять Твоїх учнів з Гетсиманського Саду, усвідомивши, чого бажають вони, і чого насправді бажав Ти, Бог, Пантократор, який прийняв людське тіло, ставши Боголюдиною? Хіба це не може не жахати, коли, зустрівшись з очима Твоїми, ти усвідомлюєш, хто ти є насправді без Тебе?
Тікаючи якомога далі від Гетсиманського Саду разом з Твоїми учнями, я навздогін чую ще одне Твоє питання: «А ви? За кого ви Мене приймаєте?» (Мт. 16:15). Хто Ти для мене, Ісус? Допоможи мені відповісти на Твоє ж питання. Хто Ти для мене, Христос? За кого я приймаю Тебе в стосунках з Тобою? Батько? Брат? Друг? Три в одному? Де проходить та межа у відносинах з Тобою між побожною повагою і молитвою до Тебе під час урочистого богослужіння і, з іншого боку, німими криками під час безсонних ночей, суть яких може усвідомити тільки Дух Святий? Бо наш внутрішній біль іноді навіть не дає нам можливості втілити наш німий крик в слова. Настільки все болить від пекла душі й спопеляючої праведності ближнього поруч…
Ісусе, коли я щиро відповідаю на Твоє питання «А ви? За кого ви Мене приймаєте?», я мовчки йду разом з іншими фарисеями від жінки-повії, разом з якими притягнув її до Тебе. Я тихенько прошу в Тебе дозволу (так, щоб ніхто не чув) спочатку поховати своїх батьків, а потім служити Тобі. Я не смію підняти очей до неба, стоячи в храмі на колінах після того, як цілий день на ринку обдирав і обманював людей. Я чую крик півня, і тікаю плакати про себе і про Тебе в темному провулку, щоб ніхто не бачив моїх тремтячих плечей і сліз, і не чув моїх стогонів. Я боюся зізнатися в Синедріоні, що приходив до Тебе вночі дізнатися, в чому сенс мого життя. Я бачу Тебе на березі, і прошу, щоб Ти дав мені спокій і пішов з мого життя, оскільки мені здається, що я остаточно вирішив повернутися до свого початкового ремесла: працювати, годувати сім’ю, піклуватися про батьків, і не напружувати більш свій мозок питаннями й філософськими й богословськими оксюморонами.
Ісусе, Ти питаєш мене, хто для мене Ти? А хто для Тебе я, Ісусе Христе? Хто я, Ісусе, що Ти не соромишся розмовляти зі мною вночі, коли я уникаю тебе днем, як Никодим? Хто я, Ісусе, що Ти не соромишся при інших учнях гуляти зі мною по узбережжю після того, як я публічно відрікся від Тебе тричі, як Петро? Хто я, Ісусе, що Ти говориш через мене до церков Малої Азії, до молодих пастирів, до громад у великих портових містах після того, як я стеріг одяг Твоїх дітей, заарештовував, ненавидів Твоїх послідовників, як Савл?
Дякую Тобі, що Ти – Бог, вийшов назустріч Адаму, Бог, який знайшов всіх Своїх учнів на березі Галілейського моря, Бог, Який ставить нам Свою праведність і святість тільки тому, що ми – Твої діти… діти, за яких Ти, Ісусе, віддав своє життя, щоб врятувати нас не тільки від сили і влади гріха, але і від похмурих душевних глибин, які загрожують поглинути мене своїм відчутним мороком… врятувати мене від себе самого…
Читайте також:
Не спускайтеся в похмурі пекельні глибини своєї душі без Ісуса… і з людьми, для яких ви всього лише перехожий, всього лише людина з натовпу, всього лише член церкви або особистісна одиниця теж не спускайтеся. Ніхто, крім Воскреслого, нас не витягне з душевного пекла. В цьому і є суть Його Воскресіння, і мого воскресіння з Ним для вічного життя, яке починається вже тут, на Землі, на цій хворий і все ж прекрасній Землі…
Щоб краще пізнати себе і свій внутрішній світ (якщо, звичайно, це нас не злякає), потрібно ставити більше запитань про себе. Але… якщо ми хочемо більше пізнавати Його любов і милість, побачити себе Його очима, то потрібно, напевно, не стільки ставити питання про Нього, скільки відповідати на вже поставлені Ним питання. В Євангеліях їх налічують всього 307. Вірую, Господи, поможи моєму невірству… Шануймося ❤
Джерело: facebook.com/taras.dyatlik
