Варто замислитись

Про відкритість, питання і відповіді…

Уривок з мого внутрішнього молитовного діалогу з Ним − з Тим, з Ким я поринаю в похмурі глибини своєї душі… І так, я знаю, що з кожною такої «тріскою» все більше втрачаю в очах людей, у яких немає питань до Христа, немає страхів, немає сумнівів, а є одна тільки впевненість у своїй правоті й вічне спасіння. Або ж немає мужності визнати, що питання все-таки є. Так, втрачати у відносинах з людьми боляче, але цей біль зцілюється тим, що знаходиш разом з Ним, втрачаючи в і з християнською спільнотою.

Ісус у відносинах з учнями і людьми ставив дуже багато питань. Деякі нараховують, що в Євангеліях їх записано не менше 307. Для нас Біблія часто стає не стільки Книгою, в якій ми читаємо питання Творця до творіння, скільки просто Книгою, в якій ми шукаємо відповіді на питання, що цікавлять виключно нас.

Відверто кажучи, чим більше я читаю Його Слово, тим більше для мене воно стає не Книгою Відповідей, а Книгою Питань, на які потрібно знайти відповіді разом з Ним.

Питання Бога до людини і людини до Бога сильно відрізняються джерелами й причинно-наслідковим зв’язком в часі й просторі. І іноді за особистими питаннями, народженими в болі й стражданнях, або в умовах різних нестримних бажань, ми не здатні почути питання Бога.

Час від часу в фейсбуці я ставлю питання, на які сам же шукаю відповіді, щиро. Але герменевтика підозри змушує деяких прочитати питання по-своєму і шукати в ньому підступ. Або ж, буває, ти ставиш запитання, а людина відповідає не стільки по суті питання, скільки на тему, яка хвилює саме його. Або ж ти сам читаєш чиєсь питання, а відповідаєш про своє, наболіле і накипіле, або ж шукаєш в ньому можливий підступ…

Найчастіше питання і відповідь – як схід і захід – так і не зустрічаються. Напевно саме тому і практикують допити з пристрастю, і не тільки спецслужби або поліція. Це досить часто зустрічається і в християнських громадах на рівні духовно-емоційних дізнань, щоб отримати відповіді на питання, які цікавлять допитуючих, і не стільки з метою допомогти нужденному, скільки, щоб задовольнити свою цікавість. Відкритість і вкритість, мені здається, досить різні стани… Але буває, звичайно, що і ми опиняємося не здатні сформулювати ясно питання, або ж відповідаємо на все, що завгодно, тільки не на поставлене запитання.

Схожі статті

Серед питань Ісуса, які я часто відношу до себе і шукаю на них відповіді, протягом останніх кількох років я виділяю для себе два особливо важливих з 307. Пошук і формулювання відповіді на Його два питання приводять мене в стан загубленості. І не знайшовши відповіді в глибинах своєї душі, я прошу Його, щоб Він відповів Сам, і щоб дав сил і мудрості прийняти Його відповідь на Його ж питання до мене.

«Що ви хочете? Що зробити для вас?» (Мт. 20.). Щоб дізнатися, чого я хочу насправді, мені потрібно спуститися в глибини своєї душі. Зазвичай це дуже похмурі місця, часто недалеко від пекла душі.

Спускатися в них без Нього дуже небезпечно, можна не повернутися або ж повернутися тільки на заході життя. Цей морок, густий і відчутний морок, затягує, обіцяючи, що ось-ось, ще кілька кроків і ти знайдеш відповідь на Його запитання, але не в Ньому і не з Ним, а сам і в собі. Чи потрібно спускатися в глибини своєї душі? Однозначно, так.

Але з кожним роком я все менше хочу робити це без Нього, і все частіше запрошую Його з собою для занурення, щоб Він Своїм Божественним Світлом висвітлив те, чого боюся я, те, існування чого у своєму внутрішньому житті я боюся. Хіба не в цьому суть сповідання перед Ним? Чи не в таких зануреннях, під час яких Його осудна праведність і святість знаходять реальність у похмурих, а іноді й пекельних глибинах моєї душі?

Але чого хочу від Нього я, там, в похмурих глибинах моєї душі? Чого хочу від Нього я? Господи, якби Ти дав мені Свою владу всього на 30 хвилин, я б тоді відновив соціально-економічну справедливість і виповнив би обіцянку, про яку мені сказала Єва − каже, що розчула крізь зміїне шипіння: «І будете як боги! Будете самі визначати сутність добра і зла!». Господи, чого я хочу від Тебе? Я хочу від Тебе влади! І мене жахає це бажання. Але я водночас не хочу нести відповідальність за життя сотень мільйонів людей, не хочу брати на себе тягар відповідальності за їхню вічність. Адже я знаю, знаю, скільки в похмурих глибинах моєї душі кишить ненависті, непрощення, заздрості. Засуджуючи всіх, кого я ненавиджу, на муки пекельного полум’я, я поринаю в душевне пекло сам, бо все більше бачу, наскільки я гідний Твоєї справедливості й недостойний Твоєї милості.

Господи, чому в моїй душі така какофонія бажань у відповідь на Твоє питання: «Що ви хочете? Що зробити для вас?». І чому так настирливо в моїй голові звучить Твій крик з Гетсиманського Саду: «Авва, дорогий Отче! Тобі все можливе, спаси мене від цієї чаші! Але нехай буде не так, як Я хочу, а як Ти»? (Мт. 14:36). І цей крик звучить все голосніше, у міру того як ми підіймаємося з Тобою з похмурих глибин моєї душі, де Ти показав мені мої справжні бажання у Світі Твоєї справедливості й Милості… Твоєї Вічності…

Ісусе, ми піднялися… морок залишився там, глибоко в душі, куди я боюся спускатися без Тебе. Я бачу, хто я без Тебе. І чи не тому втекли всі одинадцять Твоїх учнів з Гетсиманського Саду, усвідомивши, чого бажають вони, і чого насправді бажав Ти, Бог, Пантократор, який прийняв людське тіло, ставши Боголюдиною? Хіба це не може не жахати, коли, зустрівшись з очима Твоїми, ти усвідомлюєш, хто ти є насправді без Тебе?

Тікаючи якомога далі від Гетсиманського Саду разом з Твоїми учнями, я навздогін чую ще одне Твоє питання: «А ви? За кого ви Мене приймаєте?» (Мт. 16:15). Хто Ти для мене, Ісус? Допоможи мені відповісти на Твоє ж питання. Хто Ти для мене, Христос? За кого я приймаю Тебе в стосунках з Тобою? Батько? Брат? Друг? Три в одному? Де проходить та межа у відносинах з Тобою між побожною повагою і молитвою до Тебе під час урочистого богослужіння і, з іншого боку, німими криками під час безсонних ночей, суть яких може усвідомити тільки Дух Святий? Бо наш внутрішній біль іноді навіть не дає нам можливості втілити наш німий крик в слова. Настільки все болить від пекла душі й спопеляючої праведності ближнього поруч…

Ісусе, коли я щиро відповідаю на Твоє питання «А ви? За кого ви Мене приймаєте?», я мовчки йду разом з іншими фарисеями від жінки-повії, разом з якими притягнув її до Тебе. Я тихенько прошу в Тебе дозволу (так, щоб ніхто не чув) спочатку поховати своїх батьків, а потім служити Тобі. Я не смію підняти очей до неба, стоячи в храмі на колінах після того, як цілий день на ринку обдирав і обманював людей. Я чую крик півня, і тікаю плакати про себе і про Тебе в темному провулку, щоб ніхто не бачив моїх тремтячих плечей і сліз, і не чув моїх стогонів. Я боюся зізнатися в Синедріоні, що приходив до Тебе вночі дізнатися, в чому сенс мого життя. Я бачу Тебе на березі, і прошу, щоб Ти дав мені спокій і пішов з мого життя, оскільки мені здається, що я остаточно вирішив повернутися до свого початкового ремесла: працювати, годувати сім’ю, піклуватися про батьків, і не напружувати більш свій мозок питаннями й філософськими й богословськими оксюморонами.

Ісусе, Ти питаєш мене, хто для мене Ти? А хто для Тебе я, Ісусе Христе? Хто я, Ісусе, що Ти не соромишся розмовляти зі мною вночі, коли я уникаю тебе днем, як Никодим? Хто я, Ісусе, що Ти не соромишся при інших учнях гуляти зі мною по узбережжю після того, як я публічно відрікся від Тебе тричі, як Петро? Хто я, Ісусе, що Ти говориш через мене до церков Малої Азії, до молодих пастирів, до громад у великих портових містах після того, як я стеріг одяг Твоїх дітей, заарештовував, ненавидів Твоїх послідовників, як Савл?

Дякую Тобі, що Ти – Бог, вийшов назустріч Адаму, Бог, який знайшов всіх Своїх учнів на березі Галілейського моря, Бог, Який ставить нам Свою праведність і святість тільки тому, що ми – Твої діти… діти, за яких Ти, Ісусе, віддав своє життя, щоб врятувати нас не тільки від сили і влади гріха, але і від похмурих душевних глибин, які загрожують поглинути мене своїм відчутним мороком… врятувати мене від себе самого…

Читайте також:

Не спускайтеся в похмурі пекельні глибини своєї душі без Ісуса… і з людьми, для яких ви всього лише перехожий, всього лише людина з натовпу, всього лише член церкви або особистісна одиниця теж не спускайтеся. Ніхто, крім Воскреслого, нас не витягне з душевного пекла. В цьому і є суть Його Воскресіння, і мого воскресіння з Ним для вічного життя, яке починається вже тут, на Землі, на цій хворий і все ж прекрасній Землі…

Щоб краще пізнати себе і свій внутрішній світ (якщо, звичайно, це нас не злякає), потрібно ставити більше запитань про себе. Але… якщо ми хочемо більше пізнавати Його любов і милість, побачити себе Його очима, то потрібно, напевно, не стільки ставити питання про Нього, скільки відповідати на вже поставлені Ним питання. В Євангеліях їх налічують всього 307. Вірую, Господи, поможи моєму невірству… Шануймося ❤

Джерело: facebook.com/taras.dyatlik

 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тарас Дятлик

Пошукач кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова, голова правління ГО "Євангельська акредитаційна теологічна асоціація", член Міжнародної ради по євангельській богословській освіті (в рамках Всесвітнього євангельського альянсу), член Наглядової ради асоціації "Богослови без кордонів", регіональний директор United World Mission (Overseas Council) по Східній Європі та Центральній Азії в області розвитку богословських освітніх систем. Випускник Донецького християнського університету й Evangelische Theologische Faculteit (Лувен, Бельгія) за спеціалізацією богослов'я Нового Завіту.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button