Проза

Плаття

Подружжя, Оля з Іваном, жили більш ніж скромно. Бували часи, що не те що б хліба не було за що купити, а й сірника. Разом з тим, вони довіряли Господу і ніколи не нарікали на фінансову скруту.

Одного разу, це було наприкінці весни, Оля звернулася до Бога з проханням:

– Боже, я знаю, як дорога для Тебе, знаю, що Ти мене любиш. Я у Тебе така хороша Твоя дитинка. Проте дай мені підтвердження, що це так, що я для Тебе найдорожча. Ось уже надходить літечко, а з ним і тепло, а я навіть плаття не маю, аби вдягнутися. А я ж так їх люблю, проте не маю. Коли Ти мені його даси, я буду знати, що Ти мене справді сильно любиш і я Тобі така дорога.

За кілька днів надійшла неділя. Оля з сім’єю пішла на служіння. Ще до початку зібрання до неї підійшла одна сестра.

– Оля, я щось маю для тебе, – мовила вона замість привітання. – Правда не знаю, чи це сподобається тобі чи ні. Ось візьми, – простягнула пакунок жінці.

– А що там? – здивовано запитала Оля.
– Відкрий, побачиш.

Схожі статті

Заінтригована жінка, розгорнула пакунок…

…в її руках опинилося красиве плаття…

Минуло кілька днів…

Якось Олю перестріла знайома жінка.

– Я хочу тобі подарувати плаття, – сказала.

Оля розгублено розвела руками, не находячи слів для відповіді…

Пройшло небагато часу, як одного дня, до неї подзвонила сестра з Тернополя:

– Оля, слухай, я хочу тобі дещо передати.

Незабаром жінка отримала передачу з Тернополя – величезний пластиковий пакет. Коли вона глянула на його вміст – він був доверху набитий платтями…

Так протягом всього літа, раз в тиждень, ті чи інші люди, дарували Олі плаття – нові, вишукуванні, гарні. Деякі з них вартували не малі гроші, які Оля не завжди мала, а коли й мала, намагалася поділитися з бідними, аби щось їм купити.

Щодо одягу для себе, то думала: «Якось переб’юся», і йшла на гуманітарку.

Одного разу, знайома продавчиня, закривала магазин і робила розпродаж товарів, серед них були і плаття – ті, які не розпродала, всі подарувала Олі.

Та найдивнішим було те, що, люди дарували жінці саме плаття, а не кофти, блузки, чи щось інше з жіночого гардеробу.

Отак, куди б Оля не пішла, всі намагалися подарувати їй плаття.

Якось до Олі приїхала мама (вона жила в Росії). Після взаємних привітань, обіймів та сліз від зустрічі, вона почала роздавати подарунки.

– Оля, а це тобі, – сказала підійшовши до дочки й протягнула їй згорток.
– Дякую! – відказала донька, беручи його в руки.
– Тобі не цікаво, що там? – запитала мама.
– Звісно цікаво, – Відповіла Оля.
– А чому ж не відкриваєш? Щось не так? – перепитала, помітивши, як у доньки тремтять губи.

Оля відкрила пакунок. Проте, ще до того вона знала – там буде плаття.

Так воно й було…

Отож її зустрічі зі знайомими, а часом навіть з не знайомими людьми, часто починалися зі слів: «Оля, я щось для тебе маю…».

Проте, для жінки отримувані плаття не були просто платтями. В її голові звучали Слова Божі: «Я Тебе люблю. Ти для Мене найдорожча!».

Так усе літо, три місяці, кожного тижня, Оля отримувала від Господа плаття. Тож мала вона їх не менше ніж якась знатна особа – всіх кольорів, відтінків та фасонів. І були серед них зелені, жовті, червоні, рожеві, бірюзові, рубінові, білі й короткої довжини, і середньої, і її улюблені: довгі з узорами та квітами…

Оля не раз дефілювала то у блакитному, з двома ярусами складок платі та візерунками із чудернацьких сніжинок на грудях та рукавах, то прозоро-коричневому на темній підкладці, з вертикальною змійкою смугами із в’язаними квітами на них, то у…

Тож кожен раз жінка дивувала свої друзів та знайомих своєю багатою колекцією із суконь.

Читайте також:

Якось, в кінці серпня, коли Оля стояла з цілою сумкою суконь, які їй привезли, Господь промовив до неї:

«Пам’ятаєш той момент, коли ти сказала: «Господи, якщо я Тобі така дорога, подаруй мені плаття». Так ось – Я кожен тиждень через людей дарував тобі не одне плаття, показуючи, що ти для мене дуже дорога, дуже цінна. І Я все літо, нагадував тобі про це неодноразово».

Оля була приголомшена Божою реакцією, зворушена до сліз. Вона розуміла, що люди, які приносили їй плаття, не знали про її молитву-прохання, але вона долетіла до Батькових вух і Він захотів порадувати Свою улюблену дитину.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Микола Мучинський

Письменник і автор оповідань, які публікуються в журналах та збірках. У 2018 р. вийшла авторська книга «Слід».

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button