Варто замислитись

Питання України сьогодні – це питання не політики, а моралі

Наративи, з якими все частіше зустрічаюся в новинах та коментарях соцмереж. Країни та люди втомлюються від війни Росії проти України. І все частіше в різних колах звучать обережні голоси: а може, таки віддасте частину України путіну? Або зовсім віддастеся? Ну, щоб у нас життя було тихим і безтурботним, паливо не дорожчало, «царя шануйте»…

Не перестаю нагадувати, що питання України сьогодні – це не питання політики. Це питання моралі, насамперед моралі християн. Якщо вам «не все так однозначно» щодо України, то й не все так однозначно щодо вашої християнської моралі; моралі тих, хто озвучує, чи навіть пасивно підтримує такі наративи. Росія – країна-агресор, яка вдерлася в Україну ще у 2014 році й продовжує творити звірства з часу повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Хіба Бог казав, що моральний вибір буде легким та без наслідків? Саме страх зробити цей моральний вибір і наводить багатьох християн до риторики: «Якщо Господь допустив війну в Україні, то вам потрібно змиритися, не потрібно шукати винних». І ті ж люди, ті ж уста кажуть: «Так, Господь допустив санкції щодо Росії, але винні Захід та Україна». Якщо Україна − це моральне питання, то війна Росії проти України має причину: російський безглуздий імперіалізм і комуністично-релігійна ідеологія «російського світу».

Якщо в цій війні не потрібно шукати винних, тоді потрібно відмовитися від проповіді на біблійні тексти про те, що Каїн убив Авеля, Хам зганьбив Ноя, Саул хотів убити Давида, Давид переспав з Вірсавією й ініціював вбивство Урії, Ахав та Єзавель вбили Навуфея, Юда та первосвященники зрадили Христа і т. д. Заради внутрішнього миру із цими біблійними героями треба перестати шукати винних.

Закликати людей та свідків злочину до того, щоб не шукати винних, − це прояв безсердечності, черствіння, жорстокосердя. Скажіть це своїй дитині, яку ваш сусід по квартирі побив і покалічив біля під’їзду, і посадив в інвалідний візок до кінця життя. Скажіть йому, що сусід невинний, що треба звільнити його від відповідальності, що ви самі все лікування дитині забезпечите, аби зберегти добрі стосунки з сусідом і щоб він не образився. Скажіть вашій дитині, що винний лише гріх, а сусід тут ні до чого… Скажіть це вашій дитині…

Пропагандистські дегуманізуючі наративи в Росії та в проросійських західних та емігрантських колах:

• Мільйони людей в Африці та Азії на межі голоду і, можливо, не всі зможуть пережити голод. Але винна у цьому Україна, бо не віддалася Росії.
• У багатьох європейських країнах та США подорожчало паливо. Але винна у цьому Україна, бо не віддалася Росії.
• У Європі мільйони біженців ускладнюють нормальне життя та роботу людям. Але винна у цьому Україна, бо не віддалася Росії.
• Дітей у школі у США розстріляли. Але винна у цьому Україна, бо не віддалася Росії, а гроші віддали в Україну. І ігнорується факт, що у нашій країні ми щодня ховаємо дітей, мирних жителів, захисників. Щодня ховаємо тих, кого вбивають росіяни.
• У світі після пандемії вибухне нова економічна криза, і багато людей навіть із середнього класу опиняться за межею бідності. Але винна у цьому Україна, бо не віддалася Росії.

Ці та багато подібних протиставлень я чую і читаю по кілька разів на день: все було б не так погано, а можливо навіть і краще, але винна Україна, бо не віддалася росії.

Тим, хто підтримує цей наратив, тим, хто не проти цього наративу, тим, хто не бачить у них нічого такого, і водночас проживає на Заході, пропоную наступне:

1. Зателефонуйте путіну і запитайте, які країни чи частини яких країн він хоче приєднати до «російського світу», щоб зупинити війну;

2. Договоріться з владою і народом цієї західної країни про те, що відтепер їх віддають під владу путіна, щоб не було війни й щоб проводити їм життя тихе і безтурботне в окупації, і обов’язково нагадайте їм біблійне «царя шануйте»;

3. Зберіть всю свою сім’ю, всіх родичів, усі матеріальні цінності та переїжджайте в росію, чи до Донецька, чи до Херсона, чи до Криму негайно, щоб пізнати у своєму житті глибину, висоту та ширину всіх традиційних християнських сімейних цінностей у виконанні «російського світу»;

4. Коли у вас буде не все так добре або не все так однозначно, нагадуйте собі та дітям, що винен виключно гріх, путін – цар, Господь – допустив, винних немає.

5. Коли стане ще гірше, женіть від себе думки про повернення на Захід, до кращої економіки, до кращих перспектив життя для дітей, до більш захищених кордонів, до більшої свободи віросповідання, про повернення туди, де сильніша армія за Божим припущенням (?) забезпечує захист мирним мешканцям.

Якщо ви цього не робите, то все інше – лицемірна псевдодуховна риторика. Ви скажете: твої пропозиції абсурдні до безумства.

Я вам відповім: ваша ідея про те, що життя стало менш веселим тому, що Україна не віддалася Росії, – абсурдна до безумства. Україна сьогодні – це моральний вибір.

Ніхто не стверджує, що Україна є безгрішною. Але якщо грішник-сусід покалічив вашу дитину, у якої теж від народження є гріховна природа, і якщо ваша дитина до кінця життя буде в інвалідному візку, тому що чинила опір, то ви, напевно, не скажете своїй дитині: винна в цьому ти сама, бо не віддалася сусідові. Скажете?

Нерідко від росіян-християн чую:

«Скільки ще ви готові втратити вбитими, перед тим, як здастеся Росії заради збереження життів мирних жителів та своїх солдатів?»

Питання абсолютно лицемірне і наклепницьке, тому що насправді воно звучить так:

«Скільки ще нам, росіянам, убити ваших мирних жителів та солдатів у вашій країні, поки ви здастеся росії заради розширення нашої російської імперії та захисту нашої версії традиційних християнських сімейних цінностей?»

До речі, Україна – не дитина росії. Це просто аналогія, щоб краще пояснити зараженим пропагандистськими наративами питання про особисту вину та спільний гріх. Не хочу, щоб із вашою дитиною щось трапилося. Але всім пропагандистам та росіянам, які навіть проти війни, але за російський імперіалізм, бажаю вдень та вночі чути плач українських дітей, дружин, матерів, сестер… Не винна Україна, бо не віддалася росії…

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тарас Дятлик

Пошукач кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова, голова правління ГО "Євангельська акредитаційна теологічна асоціація", член Міжнародної ради по євангельській богословській освіті (в рамках Всесвітнього євангельського альянсу), член Наглядової ради асоціації "Богослови без кордонів", регіональний директор United World Mission (Overseas Council) по Східній Європі та Центральній Азії в області розвитку богословських освітніх систем. Випускник Донецького християнського університету й Evangelische Theologische Faculteit (Лувен, Бельгія) за спеціалізацією богослов'я Нового Завіту.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button