Блог Миколи Романюка

Негативні наслідки війни для церкви. Частина 1

Війна — це лихо, катастрофа, це забрані життя, поруйновані міста і села, це насильство і мародерство. Все це принесли в Україну росіяни, рашисти, окупанти. Мільйони українців стали вимушеними переселенцями, десятки тисяч загиблих, сотні тисяч втратили житло. Горе на довго поселилось у тисячі родин. Наслідки цієї війни на десятиліття визначатимуть українську реальність.

Задумався над негативними наслідками війни для євангельських церков. Передусім це стосується баптистів, але, ймовірно, це зачіпає й інші деномінації. Цих наслідків видно вже чимало. Пасторам, церковним лідерам та вчителям важливо їх розуміти і враховувати, осмислюючи та плануючи свої служіння.

На увагу церковних служителів розраховую у першу чергу. (Послідовність тез не має значення)

1. Еміграція віруючих

Немає жодної області в Україні, звідки б не було виїзду за кордон. Очевидно, що частина і раніше мріяла про виїзд.

Очевидно, чим довше війна, тим більший відсоток тих, хто не повернеться. Пасторам і церковним радам дуже важливо осмислити реалізацію дистанційної опіки, допоки їхні люди не стануть членами церков за місцем проживання або ж не повернуться до дому.

Очевидно не добре для церковних лідерів проігнорувати долю своїх людей, які поки не на місці.

Для дистанційної опіки сьогодні є всі засоби: месенджери для душеопікунських бесід і навіть для групових зустрічей, а також Google Meet та Zoom для ще більшої групи людей.

2. Церковна культура на експорт

Віруючі, потрапивши в церкви Центральної й Західної України, намагатимуться привнести туди свою церковну культуру, намагатимуться проштовхнути елементи традиції саме зі своєї церкви, чим створюють напруження для помісних церков.

Одна віруюча в церкві на заході Україні говорила: «Класна церква, але пісні не такі… А давайте богослужіння будемо завершувати ось такою піснею, бо у нас в церкві так завершували».

Пасторам церков, що приймають віруючих, дуже важливо розповісти історію своєї церкви і пояснити елементи церковної культури, яку гостям необхідно терпеливо прийняти. Також варто вислуховувати поради, і, в разі їхньої ефективності та при згоді з церковною командою спробувати впроваджувати. Це може бути позитивним, але лише при згоді діючої церковної команди чи членів церкви.

3. Конкуренція

Помісні церкви Центральної й Західної України збагатяться участю талановитих і посвячених переселенців у різноманітних служіннях. Це може призвести до пасивності своїх членів церкви через те, що з’явилися «здібніші», але нерідко це призводить до конкуренції, яка може псувати атмосферу в громаді.

Пасторам важливо пильнувати й бути уважними до нових здібних людей, але пам‘ятати, що рано чи пізно вони покинуть місце свого тимчасового перебування, а тому ніяке відповідальне служіння їм не можна доручати. Також важливо залучаючи нових людей, не вгашати духа своїх вірних.

4. Деформація християн-служителів

Коли ти опиняєшся у церкві, де все працює, ти стаєш прихожанином, тобі служать. Рутинне відвідування богослужінь, звичка отримувати допомогу, не залученість до активної праці/служіння породжує нові, негативні звички. І віруючий, який раніше постійно служив — віддавав час, зусилля, дари, здібності стає тим, хто налаштований лише отримувати.

Небезпека полягає в тому, що це може бути початком звички до «споживацького християнства» — прихожанства, коли ти ні до чого не залучений, лише критично спостерігаєш, як служать тобі. Щоб уникнути такого, важливо відгукуватись на всі пропозиції до служіння і допомоги, важливо, побачивши людину/людей в потребі, одразу намагатись допомогти за можливості.

5. Зміщення фокуса

Коли у тебе в церкві з’являються люди у потребі, то нормальні християни огортають таких посиленою турботою. У пасторів збільшується навантаження, і мало того, що кожна людина — це своя планета, ще й дехто потребує в результаті війни додаткової допомоги.

Зосередження праці пасторів на нових людях (членів інших церков) призведе до зменшення відсотка часу, який служителі приділятимуть для власної пастви, для осмислення й приймання стратегічних рішень, які важливі для життя і праці всієї громади. Тому регулярні пасторські ради та системна опіка своїх людей не можуть припинятися.

6. Гуманітарна допомога

Допомога, яку надають партнерські церкви, об’єднання, організації й місії є видатною можливістю для церкви послужити як переселенцям, так і своїм людям в селі чи місті, які опинились у більшій чи меншій потребі. Але є церкви, що «освоюють» її успішно лише для «своїх» — членів церкви. І вони як були закритими, такими й залишаються.

Інші – стали гуманітарними організаціями у місті чи селі, які не встигають думати про духовну складову. Виникає питання про те, як природньо поєднати матеріальну допомогу людям (хліб щоденний, будматеріали) з хлібом духовним — проголошенням Євангелії.

Звичайно, не вірно обмінювати матеріальну допомогу на релігійну лояльність, але важливо допомогти людині – почути й побачити духовну складову вашого соціального служіння. Таким чином, турбуючись не лише про хліб щоденний, ви будете створювати можливості, де люди можуть отримати хліб духовний: біблійний клас для вивчення Писання, час для перегляду хорошого християнського фільму, коло спілкування — будь-яка пропозиція вашого церковного активу, яка познайомить вас ближче з людьми, яким ви служите, адже так робив і Господь Ісус.

7. Гуманітарна допомога і пастори

Чимало пасторів настільки захопилося пошуком і розподіленням гуманітарної допомоги, що забули, що то не їхня справа. Якби в церкві не було жодного служителя — то на початку так, але важливо не захопитись. Хоча це і зрозуміло — емоційний адреналін від ефекту благочинника й рятівника і швидкий успіх (не треба особливо готуватись: щось коротко сказав і зірвав, образно кажучи, аплодисменти). Тому пастори мають якнайшвидше повернутися до того, чого люди також потребують — щоб за них молилися і щоб їм ясно і глибоко викладали Слово Боже. Щоб нові люди, які потраплять в церкву, одразу знайшли собі заняття з основ віри — це турбота безпосередньо пастухів.

У шостому розділі Дії Апостолів описано, як і для чого були обрані перші шість служителів, яких через сто років почнуть називати дияконами. Саме вони мали взяти на себе всю турботу про матеріальне забезпечення потребуючих.

8. Притуплення духовного життя

Лихо, принесене війною, буквально захлеснуло внутрішній світ людини. Назовні вирвались страхи і фобії, дезорієнтація й апатія. З приходом війни чимало віруючих людей говорили, що їм важко читати Писання і навіть молитись. Це зрозуміло, але такий стан довго тривати не може. Адже це посилює «духовну пустелю», яка ускладнить і без того складні будні. Тому важливо віруючій людині чесно ділитись з іншими про те, що вона переживає, разом молитись, разом читати Писання. І «запускати» особисті духовні практики. У цьому значна роль духовних лідерів, щоб через проповіді й бесіди допомогти людині зрозуміти, що з нею відбувається і як їй рухатись далі.

Буде продовження…

Джерело: rmikola.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Микола Романюк

Микола Романюк, 45 років, одружений, троє дітей. Вивчав німецьку в Дрогобичі, богослов’я в Одесі. Викладаю у семінаріях та на семінарах, старший пастор в Ірпінській біблійній церкві. Відчуваю своє покликання у тому, щоб пізнаючи Бога і служіння Його людям, допомагати в цьому іншим.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button