Церква – це місце, де повинні лікуватись духовні хвороби. Проте, часто, на жаль, так буває, що якраз у церкві людина може підчепити якийсь духовний вірус і захворіти серйозною релігійною болячкою. Розсудіть самі: виростає дитина в церкві і з молоком матері їй вселяють, що це є найчистіша, найправильніша, найістинніша церква. І що ти з нею поробиш? Цей наївний забобон ходитиме за нею все життя, як тінь. І тільки небагатьом вдається подолати його.
Великою мірою, окрім схильності людської природи, це є наслідком хибного вчення. Тому що згідно з Новим Завітом межі Царства Божого є завжди ширшими за межі видимої церкви, а думка про те, що наша громада найправильніша в світі − це, за логікою Лютера, є проявом богослов’я слави, яке є ганьбою і дурнотою у Бога. Тимчасом як справжнім богослов’ям є богослов’я хреста, і громада, яка його сповідує, мала б думати про себе скромно. Саме так Лютер уявляв собі євангелічну громаду на противагу тогочасній пафосній римській церкві.
Свого часу на День Реформації Дітріх Бонхоффер сказав досить шокуючу проповідь: «Бог протестує проти нас, протестантів». І в ній він рішуче виступає саме проти цієї протестантської самохвальби. Ну і багатьом, напевно, є відомий дотепний іронічний вислів, що протестанти, відкинувши римське папство, тепер у кожній своїй громаді мають свого папу.
Я знаю, що багатьом мої слова сильно не сподобаються. А хтось зловтішно навіть скаже: о, вже розчарувався в протестантизмі. Що ж, такий висновок логічний і зрозумілий. Але… хибний. Тому що, я неймовірно щасливий бути євангельським християнином. І з кожним днем все більше й більше. Я тільки вірю, що хрест – це прожектор, який ми повинні направляти передусім на самих себе. І я переконаний, що авторитет церкви тільки зростає, коли вона є самокритичною.
Читайте також:
Я не люблю конфесійну хвальбу. Жодну. Не любив і любити не збираюсь. Бо вірю, що й Бог її не любить. І я не вірю в існування найправильнішої церкви. Сама така думка є для мене дикою і смішною. Церква − це громада на службі Божого Царства. І будь-які тенденції створювати церковне царство є зрадою і відхиленням від її власного покликання. Євангеліє виключає будь-яку хвальбу. Будь-яку! Ось чому хвалитися євангелічністю − це заперечувати саму суть Євангелія. Бути справді євангельським означає відмовитись від хвальби й від хворої ідеї, що ми найправильніша церква на землі.
На 100% підтримую шановного автора!