Актуальне

Напад Росії на Україну пов’язаний з релігійною війною

Якщо напад Росії на Україну іноді здається релігійною війною, частково це тому, що одна з країн багато років жорстоко боролась за контроль всередині православної спільноти.

Президент Росії Володимир Путін згадав це релігійне суперництво в есе в Липні 2021, яке і заклало емоційну основу для російського вторгнення, де він стверджував, що Україна та Росія «пов’язані між собою» їхньою спільною православною вірою, а також засудив українців за їхню незалежну думку, кажучи, що вони «відверто заважали церковному життю та внесли розкол».

Патріарх Кирило, предстоятель російської православної церкви в Москві підтримує версію Путіна. Але лідери інших православних общин багато сперечаються щодо цього питання;  найбільше занепокоєний східний православний архієпископ вселенський патріарх Константинопольський Варфоломій, який зараз у Стамбулі наглядає за 1500-річною спадщиною Візантії.

У вівторок Папа Франциск вступив у цю міжобщинну битву, різко нагадуючи, що Кирило не повинен бути «прислужником Путіна». Франциск повідомив італійській газеті Corriere della Sera, що 16 березня у Зумі він сказав Кирилу такі слова: «Брат, ми не державні священнослужителі, ми не можемо використовувати мову політики, ми повинні використовувати мову Ісуса». Римська та Православна церкви походять від двох братів-апостолів Петра та Андрія, а під час Великого Розколу у 1054, Рим відколовся від Візантії.

Путін складає враження світського, автократичного лідера, який також є православним віруючим. Він носить хрест, який йому таємно подарувала його мати у радянські часи, коли він був ще дитиною. Кирило був його союзником в об’єднанні російського народу для вторгнення та завоювання сусідніх слов’янських країн. Проте, здається, що для Путіна та його патріархів важливіше відновити порядок серед непокірних віруючих.

У цій міжобщинній битві є елементи сімейної ворожнечі. Російський патріархат виводить свою історію від Києва 988 року, пізніше утверджує своє панування у Москві. У 2015 році, коли деякі з православних віруючих у неспокійному постмайданному Києві прагнули отримати незалежність від Москви (в церкві це відоме явище, як «автокефалія»), Кирило відхилив цю заяву.

Напруга зростала: Варфоломій  намагався примиритися на «Святому та Великому Соборі», який мав бути глобальним зібранням віруючих на Криті у 2016 році. Але Кирило бойкотував цю зустріч. У 2018, коли Варфоломій погодився офіційно визнати незалежність української церкви від Москви, Кирило розірвав з ним стосунки та, фактично, заперечував його першість. Для православного світу це був розкол.

«Благочестивий український народ очікував на цей благословенний день», − сказав Варфоломій у 2019 в Стамбулі на церемонії проголошення незалежної української церкви. Він сказав, що українська церква повинна насолоджуватися «священним даром свободи, незалежності та самоврядування, стаючи вільною від будь-якої зовнішньої залежності та втручання».

Останні роки постійний контроль Москви набував ознак холодної релігійної війни: російські та східно-православні прелати боролися за владу над церквами Африки, Кореї, Сінгапуру та інших країнах. Кирило створив «екзархат» в Африці замість вірного Східній церкві патріарха Олександрійського. Стаття у Religion News Service описує це, як зусилля «закликати священників та парафіян… послабити стародавню установу та розширити вплив російської церкви».

Religion News Service повідомляє, що у січні Олександрівський патріарх Феодор ІІ написав лист, у якому висміяв втручання російської церкви до Африки, назвавши євангелістів «дикими вовками, які приходять та не щадять отару». Один активіст в Східній Європі оцінив, що російські православні організації з великою кількістю готівки для розподілу, повинні реконструювати більш ніж 200 церков у Африці.

«Замість того, щоб підтримувати місцевих віруючих, московський патріархат їх роз’єднує», − заявляє преподобний Перрі Хамаліс, щодо порушення Росією «Богоугодної єдності» серед православних у Південній Кореї. Його коментарі були опубліковані у збірнику есе 2019 року Орденом Святого Апостола Андрія, який підтримує Вселенського Патріарха.

Ентоні Дж. Лімберакіс, який очолює орден у Америці сказав, що російська православна церква намагається замінити стародавню першість Константинополя, нині втілене Варфоломієм. Мета Росії – «використати російську православну церкву, як політичний інструмент російського націоналізму та розширення».

«Коли Кирило їде в інші юрисдикції, такі як Африка або Корея, то це вважається релігійним вторгненням, − сказав в інтерв’ю отець Олександр Карлуцос, духовний радник Ордену Святого Андрія, − ось чому це є розколом».

З точки зору Путіна, Кирило – патріарх, який може справитись з будь-якими непередбачуваними обставинами. Він благословив вторгнення в Україну, а зараз він ігнорує  жахливі людські втрати. Проте, Orthodox Times повідомляє, що у вівторок на проповіді Кирило заявив, що Росія ні на кого не нападала. Він це сказав того дня, коли снаряди та ракети бомбардували Київ.

Автор − Девід Ігнатіус

Джерело: washingtonpost.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. “Ми вважаємо, путіна світським, автократичним лідером, але він також і православний віруючий.”
    На тлі досить відомих фактів і, зокрема, окультно-шаманських та інших подібних захоплень і постійних вправлянь кривавого рашистського диктатора-параноїка, це твердження сприймається як іронія або невдалий жарт…

    “Російська православна церква була заснована 988 році у Києві, потім переїхала до Москви, де панує з того часу.”
    Ця теза є наскрізь фальшивою і прямо запозиченою із загального пропагандивно-ідеологічного дискурсу офіційної – імперсько-шовіністської москальської історіографії та брехливої, в т. ч. запекло-українофобської, міфології “русского міра”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!