Успіх природних і прикладних наук для багатьох людей послужив приводом до безбожництва. Наукові відкриття, все нові й нові винаходи та досягнення сучасної техніки збентежили «пересічного обивателя» і спантеличили деяких так званих «передових людей».
Схиляючись перед науковими досягненнями людського генія, багато людей, за досить сумного недомислу, вирішили, що тепер вони можуть обійтися і без релігії.
Дійшовши такого висновку, вони перестали цікавитися питаннями духовного життя, відмахнулися від запитів душі, відійшли від Бога, відреклися від Христа, засумнівалися в правдивості Божественного одкровення, піддали злісній критиці й наклепу Церкву, висміяли й розвінчали Христових служителів, спотворили їх благотворний вплив на побут, на окремих осіб, на сім’ю, на маси, умалили потребу їхнього служіння і звели нанівець ступінь їхньої корисності й авторитету.
Важко було допустити більш грубу помилку.
«Наука, – сказав Гарнак, – велика річ і горе тому, хто не стане цінувати її й погасить в собі прагнення до чистого знання. Але на питання: «звідки, куди і навіщо», наука може відповісти й сьогодні так само мало, як дві або три тисячі років тому. Наука каже нам про наявну дійсність, розкриває суперечності, знаходить закономірність в явищах і виправляє обмани наших почуттів і уявлень. Але де і як почалася крива лінія світу і крива нашого власного життя, та крива, яку ми знаємо тільки в самій невеликій її частини, – про це наука не може нам повідомити нічого».
Зробити висновок, що досягненнями науки можна задовольнити запити нашого людського духу так само нерозумно, як нерозумно заперечувати сонячне світло тільки тому, що є електрика.
Помилка, викликана до життя цим сумним недоумством, багатьма вже помічена і навіть виправлена. Тимчасовий гіпноз науки втрачає свою силу та омана геніальністю техніки поступово проходить. Тим, хто ще недавно вірив у всемогутність науки, тепер стало до надзвичайності ясно, що наука, котра справила справжню революцію у сфері матеріальної, абсолютно не торкнулася сфери духовної: у світі духовному нічого не змінилося, нічого не порушилося. Людина все ще належить двом різним світам або началам – фізичному та духовному. Вона все ще таїть в душі тугу за Богом і нетлінною Вітчизною. Як і до наукових відкриттів, людина все ще сумує, впадає у відчай, відчуває себе фізично втомленою, душевно розбитою, морально занепалою, грішною, одинокою, покинутою, забутою і мало кому потрібною. Людина все ще не вільна від страху смерті, від докорів нечистої совісті, від самооплакування і фатальної приреченості.
Читайте також:
Заперечуючи Бога, вона все ще сумнівається в доцільності безбожництва, не перестаючи гарячково шукати для свого невір’я хоча б яку-небудь розумну підставу.
Так, внутрішнє життя сучасної людини з усіма її багатоликими й різноманітними потребами залишається донині незадоволеним. Ось чому можна з упевненістю сказати, що до тих пір, поки сонце сходить на сході, а заходить на заході, людина буде мати потребу в Христі, в примиренні з Богом і в порятунку своєї безсмертної Душі.
Джерело: Lio.ru
