Для мене ранок – найприємніший час доби. Люблю прокинутись завчасно до сигналу будильника і спостерігати, як оживає світ. Ось заспівали півні, сповіщаючи початок нового дня. За мить з’являються перші промені сонця, фарбуючи небо у дивовижні кольори. Мама уже порядкує на кухні: заварює чай, смажить млинці. Усі мої ранки схожі, сповнені оптимізму і радості.
Та один ранок був не таким. 24 лютого я схопилася на світанку від дивних звуків: у будинку вібрували двері й вікна – ракета влучила в Луцький аеродром. Мої рідні − тато, мама, дідусь з бабусею − уже не спали. Стривожено прислухалися до новин з телевізора: почалася війна. Війна?! Про неї я читала у книжках, чула з розповідей прабабусі, але ніколи не думала, що це може статися зі мною. Так я зрозуміла, що ранок може бути недобрим.
З того чорного лютневого світанку у кожного українця розпочалося нове життя. Змінилося усе. Кожної години – перегляд новин у стрічці, навчання перевели на дистанційну форму. Чоловіки пішли до війська або в територіальну оборону. Жінки готують їжу для переселенців та воїнів. Я задумалася: чим я, школярка, можу допомогти рідній країні? Разом з мамою долучилася до приготування ласощів у шкільній їдальні для потреб війська – випікали пиріжки, чебуреки, вареники, усього й не злічити. А ще я люблю малювати, тож вирішила створювати малюнки для військових. Директор ліцею вкладає їх у кожну посилку з продукцією, яка їде на фронт.
Надзвичайно приємно знати, що мої роботи підносять дух і настрій наших захисників.
А ще я − і це головне − молюся за Україну, за воїнів, за народ. Саме віра в Бога дає силу не зламатися і вистояти українцям.
Читайте також:
Я зрозуміла, що у житті є найважливішим: Бог, Україна, мир, сім’я. Зовсім по-іншому ставлюсь до навчання. Улюблені предмети – українська мова та література й історія. Я захопилася художнім читанням, беру участь в численних заочних конкурсах, таким чином популяризую рідну мову. Щонеділі моя сім’я йде до церкви. Молимося. Дякуємо Богові. Віримо у Перемогу. Вона не за горами. Бо народ, який живе з Богом, є не переможним.
Автор: Крупінська Христина
