Напевно вам доводилося чути запитання: якщо Бог створив світ, хто ж тоді створив Бога? За поверхневою наївністю цього питання криється вельми глибокий філософський принцип: з нічого не вийде щось. «Ніщо» не може породити щось. «Ніщо» не може бути причиною чого б то не було. Якщо колись не було нічого, то і сьогодні нічого не повинно бути. А раз щось існує зараз, значить, щось існувало завжди. Таким чином, наявність залежного, обмеженого і кінцевого буття доводить існування Бога. Аргументи, засновані на цьому принципі, отримали назву космологічних (від грецького «космос» – світ, порядок, устрій).
Чотири з П’яти шляхів Фоми Аквінського відносяться саме до цієї категорії. Зокрема, Другий шлях може бути зведений до такої послідовності міркувань:
1) Ніщо не може бути причиною власного існування, оскільки для цього потрібно існувати перш власного існування, а це неможливо.
2) Нескінченна послідовність причин неможлива, тому що якщо відсутня найперша причина всього ряду, то і весь ряд не має причини для існування.
3) Отже, існує перша безпричинна причина всякої причинності. Вона і називається Богом.
Ще одна цікава форма космологічного аргументу представлена третім з П’яти шляхів Фоми Аквінського. Вона грунтується не на причинності, а на можливості і необхідності.
1) Відомі нам предмети можуть існувати, а можуть і не існувати. Їх існування має початок і кінець. Це – так звані можливі суті.
2) Але якби всі суті були тільки можливими сутностями, вони могли б всі не існувати одночасно. Але тоді не існувало б нічого, оскільки тільки те, що вже існує, може дати початок чогось ще – ніщо не може породити щось.
3) Отже, повинна бути сутність, чиє існування необхідне. Сутність, яка не може не існувати. Сутність, яка ніколи не виникала і ніколи не перестане бути. Цією Сутністю і є Бог.
Звичайно, більшості наших сучасників чужа жорстка логіка середньовічної схоластики. Але ми можемо знайти безліч інших різновидів космологічного аргументу з часів античності (зокрема – у Аристотеля) і до наших днів (наприклад, – у Нормана Гайслера). Особливий інтерес представляє космологічний аргумент з класичної арабської філософії, який отримав назву «калам» (від арабського «бесіда, розмова»).
Традиційно аргумент «калам» формулювався у вигляді діалогу між учителем і учнем. Учитель задавав питання, а учень, розмірковуючи вголос, повинен був знайти відповідь, який ставав відправною точкою для наступного питання. Отже,
1) «Скажи, чи мав світ початок?». Є тільки два варіанти відповіді на це питання – або так, або ні. Але якщо припустити, що світ не мав початку, ми приходимо до протиріччя, тому що неможливо досягти нескінченності, нескінченно додаючи по одному дню – загальне число днів завжди залишатиметься кінцевим. Якби до теперішнього дня пройшло нескінченно часу, то нинішній день ніколи б не настав. Отже, негативна відповідь неможлива і світ мав початок.
2) «Скажи, чи мав початок причину?». Ніщо не відбувається безпричинно. Будь-яка подія має причину, навіть якщо така нам невідома. Початок світу – подія, а, значить, і у нього повинна бути причина.
3) «Скажи, чи була причина особистістю?». Щоб відповісти на це питання, варто згадати, що бувають два види причинності. Уявіть: хлопчик, кинувши камінь, розбив скло. Причиною того, що скло розбилося, стало те що у нього потрапив камінь. Це – причинність першого роду, причинність типу «стан/стан»: стан «розбите скло» передував стан «летить камінь». Але який стан предметів став причиною того, що камінь полетів? Ніякий! Він полетів тому, що хлопчик вирішив його кинути. Це – причинність другого роду, волевиявлення, і на неї здатна тільки особистість. Але початок світу став найпершою у світі подією, і ніяка інша подія в світі йому не передувала. Отже, причина виникнення світу не може бути причиною першого роду. Значить, світ виник в результаті волевиявлення, і причина його виникнення була особистістю. Її ми і називаємо Богом.
Концепція, закладена в основу космологічних аргументів, приголомшлива! Якщо існує хоча б щось, чого могло б і не бути, – будь то травинка, комашка, правитель, немовля, ми з вами, – значить, існує і Щось, Чого не бути не може.
Але повернемося до вихідного питання: якщо Бог створив світ, хто ж тоді створив Бога? Наявність такого формулювання – в припущенні, що все суще може бути тимчасовим, випадковим, необов’язковим. Але в тому-то і справа, що якщо щось існує зараз, значить, щось існувало завжди. А те, що існує завжди, не має початку і в причині не потребує.
[infobox title=’Чи існує Бог?’]
Кожна людина коли-небудь ставила собі (та іншим) питання, винесене в назву книги. І багато хто потребував системно викладеної аргументації. Автор цієї книги в доступній формі надає огляд найбільш поширених аргументів на підтримку біблійних уявлень про існування Бога. Свідчень про існування Бога – безліч. їх можна класифікувати, поділивши на добрий десяток категорій. “У твоєму світлі ми бачимо світло” – проголошує псалмоспівець Давид (Псалом 35:10). Саме віра в Бога дозволяє якнайкраще пояснити світ, у якому ми живемо. У світлі Божественного одкровення ми якнайкраще пізнаємо не тільки світ у всій його повноті, але також і наше місце в ньому – своє походження, свою сутність, своє призначення. Книга адресована широкому колу читачів. І тим, хто вже знає відповідь на питання, і тим, хто поки в пошуку аргументів. Купити книгу[/infobox]
