Блог Сергія Головіна

Якби у Бога була Книга скарг і пропозицій

Якби у Бога була «Книга скарг і пропозицій», важко уявити, до яких розмірів вона розрослася б, починаючи з тієї самої першої претензії (Ти Сам дав мені таку дружину, від якої одні проблеми — Буття 3:12) і до нашого часу. Але Господь дав нам іншу «книгу скарг». Книга Йова — книга скарг у всіх сенсах.
Почалося все з того, що прийшли сини Божі, чи то ангели, перед Боже лице. Серед них був і сатана. І Бог поцікавився, чи звернув той увагу на Йова, «бо немає такого, як він, на землі». На що сатана тут же ставить запитання: а чи даром Йов богобоязливий? Катається, як сир у маслі, оточений з усіх боків Божою турботою, пересичений благословеннями. Якби не було цього — він і пальцем об палець заради Господа не вдарив би.
Як це не парадоксально, але створюється повне враження, що за зухвалість лукавого Бог обрушує кару на голову … Кого б ви думали? Самого Йова! Всевишній дозволяє сатані відняти у праведного все, що служило йому втіхою: майно, дітей, здоров’я. Причому, нещасний залишається зі своїм горем не сам на сам, а разом з дружиною, схильною до радикального розв’язання проблеми. Йов мовчки сидить на землі і глиняним черепком шкребе свої струпи.
Втім, і побути на самоті йому вдається недовго. Друзі, почувши про його скорботи, приходять зі шляхетною метою втішати нещасного. І все б ще нічого, якби вони просто продовжували мовчки сидіти поруч, як в перші сім днів. Та страстотерпець, не стримавшись, спробував вилити свою скорботу, і тут вже «братніх» умовлянь не бракувало!
Поки «експерти» ділилися своїми знаннями щодо предмету розмови, Бог мовчав. Він заговорив, лише, коли обговорення думок людських, нарешті, припинилося. Творець не дав відповіді. Адже Він Сам — Той, Хто закликає до відповіді. І всі Його запитання до Йова можна звести в одне: «Ти хто такий !?». Наскільки ж дивна реакція Йова: «Ура! Я ніхто! Але Бог мене все ще пам’ятає»! Виявляється, праведника хвилювали не стільки самі страждання, які переживав, скільки питання: чи не залишив його Господь? Адже якщо Бог з нами, ніякі страждання не можуть бути безглуздими! Навіть якщо нам самим сенс їх невідомий.
Дивні й слова Всевишнього друзям Йова, що вони говорили про Нього «не так вірно, як раб Мій Йов» (42: 7). Вони-то чим не догодили? Правильно і благопристойно викладали свої вивірені богословські погляди. Праведний же Йов у відповідь лише хамив! Причому, не стільки своїм горе Потішителям, скільки Самому Богу. Принциповим виявилося те, що, ведучи благочестиву дискусію, друзі Йова говорили про Бога в третій особі, — як про когось, хто при розмові не присутній. Йов же не скаржиться їм на Бога. Всі свої образи, весь біль він виливає Самому Творцю, безпосередньо. Йов провокує Його на відповідь, і отримує найголовніше: відповідь.
Я дуже люблю фільм «Скрипаль на даху». Коли я вперше подивився його, тут же кинувся перечитувати новели, за мотивами яких він був знятий. Яке ж розчарування спіткало мене! Хоча і сюжет фільму повністю відповідав першоджерелу, і всі репліки були збережені без зміни, книга, при всій її геніальності, ні в яке порівняння не йшла з іронією фільму. І все від того, що в книзі головний герой нарікає на життя свому приятелю — Шолому Алейхему. У фільмі ж він постійно розмовляє з Богом, безпосередньо висловлюючи Творцеві всі свої претензії. І це піднімає історію містечкового молочника Тев’є до епічного розмаху Книги Йова: «я, звичайно, розумію, що ми — обраний народ, але не міг би Ти хоча б іноді вибирати кого-небудь іншого?».
Богослов’я виявляється тут ні при чому. Доктринальні погляди Йова нічим не відрізняються від вчення його друзів. Лише висновки вони роблять різні. Друзі кажуть Йову: «Якщо ти хороший хлопчик, ти отримуєш цукерку. Якщо ти поганий хлопчик, тебе ставлять в кут. Раз тебе поставили в кут, значить ти — поганий хлопчик». Міркування ж Йова таке: «Якщо я хороший хлопчик, мені повинні дати цукерку. Був би я поганим хлопчиком, мене мали б були поставити в кут. Я хороший хлопчик, а мене поставили в кут. Значить, мене поставили в кут несправедливо».
Йов вважає, що Творець виніс йому обвинувальний вердикт, і відновити справедливість вже не вдасться. Адже Бог — вищий суддя. Кому подавати на Нього апеляцію? Йову невідомо, що Бог дійсно виніс йому вирок, причому — на самому початку книги. Але вердикт цей не був обвинувальним, а виправдувальним: «немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає» (1: 8). Виходить, пригоди Йова ніяк не пов’язані з тим — чи хороший він хлопчик.
Навіщо ж Бог допускає сатані випробувати Йова? Невже, Творець намагається щось довести лукавому? Ні в якому разі: після перших же глав книги сатана там навіть не згадується! Але Творцеві відомі його наміри. Лукавий — експерт по руйнуванню довіри. Він всюди сіє кукіль сумнівів. Коли він не в силах викликати осуд на ваші справи, він буде ставити під підозру ваші мотиви. «Чи справді сказав Бог?». «Чи дарма богобоязливий Йов?».
А дійсно, — чи дарма? Чи дарма працює волонтер, допомагаючи біженцям? Он у нього і дах над головою, і діти всі освіту отримують не в гірших ВНЗ, і позашляховик, і мобільник — що треба! Не будь всього цього — хвилювали б його ці нещасні? А чи дарма  вірний дружині ваш сусід? Он, і одяг у нього завжди нагладжений, і їжа на столі, і чистота в будинку. Не будь всього цього — не бігав би він на сторону? Чи дарма ви ходите до церкви? Там всі піклуються одне про одного, допомагають тим хто потребує. І так далі. Сатана постійно пересмикує — підміняє причину і наслідок; плутає бажання належати з бажанням володіти; підозрює за добрими справами недобрі мотиви. І вихід тут тільки один — ігнорувати його нападки! Якщо ви знаєте, що справи ваші праведні і мотиви чисті — не витрачайте сил і часу на спростування пліток. Виправдовуючись, ви лише будете підливати масла у вогонь. Ніхто не знає серця людського крім самої людини і Бога. Перед ним і відповідь нам тримати.
Але якщо вже сатана поставив це питання Богу, напевно він зможе задати його і самому Йову, підточуючи тим самим щирість його відносин з Богом! І це стане для Йова найвищим випробуванням. Адже підозри — найбільша загроза для любові. Тому-то Господь і дозволяє лукавому відняти у Йова все. Щоб той зміг сам визначитися, що йому дорожче: Бог, або те, що він від Бога отримує. Для дружини Йова відповідь очевидна. Йов же продовжує жадати найціннішого: Самого Бога.
У підсумку, Бог повертає Йову все, що він мав. Причому — подвійно. Згодом це стане нормою Закону Мойсеєвого: забрав щось у людини повинен буде повернути йому вдвічі. З дітьми тільки, здавалося б, нестиковка вийшла: як десять було, так десять і стало. До того ж — чи можна взагалі вважати це заміною? Десять овець замінять десять овець. Десять верблюдів замінять десять верблюдів. Але чи замінять десять дітей інші діти? Звичайно ж ні! Адже кожна дитина унікальна! Тому-то і дав їх Бог Йову не двадцять, а десять — щоб було подвійно. Адже ті, що загинули, теж залишаються дітьми Йова, і в воскресіння мертвих все вони знову будуть разом!
Книга Йова — найдавніша з книг Біблії. Але тема воскресіння звучить в ній сильніше, ніж в будь-якій іншій з частин Старого Завіту: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу» (19:25, 26). «Жалобна» Книга Йова служить нам джерелом невичерпної надії!

Апостол пише: «Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих, 20бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, 21що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.»(Римлян 8: 18-25).
Неможливо уявити, яких розмірів повинна була б бути книга Божих претензій до нас. Але її немає. Він прибив її до хреста Христа. Страждання безгрішного Сина Божого не було заплатою за Його життя. Він страждав замість нас. Для того, щоб і нас прославити разом з Ним. Чи дарма ми богобоязливі? Звичайно ж ні! Ми знаємо, яку ціну заплатив за нас Господь.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button